Відділ освіти

Згурівської районної державної адміністрації

Районний методичний кабінет

Згурівський навчально- виховний комплекс

"Гімназія - загальноосвітня школа І ступеня"

Організація методичної роботи

 з питань організації навчально-виховної діяльності

з обдарованими учнями

Заступник директора з навчально-виховної роботи

Висовень Валентина Олександрівна

Перші кроки до майстерності

     Шановний колего! Ти обрав найбільш благородну професію в світі. Бо від нас, педагогів, залежить духовне здоров”я людства. А це безцінне багатство!

       Найпершими вихователями є батьки. Вони насамперед відповідають перед власною совістю, народом, державою за вихованість своїх дітей. Адже саме в сім”ї закладаються основи гуманності, корінь духовності, фундамент особистості людини. Звідси дитина виносить своє світосприймання, ставлення до праці, до інших людей.

         Учитель-духовний продовжувач святої справи Матері і Батька. Він допомагає їм втілити в життя мрію про формування повноцінного громадянина нашої України, духовно багатої дочки чи сина. При цьому педагог виступає не як приватна особа, а як уповноважений суспільства. Отже,в його діяльності мають гармонійно поєднуватися інтереси батьків і суспільства.

          Особливість нашої професії ще й у тому, що ні батьки, ні дитина здебільшого не мають змоги обирати для себе вчителя. Через це вони часто покладаються на долю. Та завжди потаємно плекають надію, щоб вихователь трапився найкращий : розумний, ерудований, чуйний, доброзичливий, умілий. І коли батьки читають або чують про педагога-майстра, який досягає вагомих успіхів у навчально-виховній роботі, то вони потай мріють або й вголос висловлюють побажання : «От би для нашої дитини такого вчителя!» Тому кожен із нас має постійно пам”ятати: “Я повинен виправдати велике довір”я суспільства і сподівання батьків”.

             Зрозуміло, що вершини майстерності ще десь далеко попереду. Та вже з перших кроків ви не маєте права посіяти у серцях вихованців та їх батьків зерна розчарування. А.С.Макаренко писав:”Немає більш діалектичної науки, ніж педагогіка, і тому ні в якій галузі дані досвіду не мають такого великого значення. Досвіду, який набувається тисячоліттями, формувався ще тоді, коли не було ні шкіл, ні учителів в сучасному розумінні. Та й професійні педагоги, розвиваючи мистецтво виховання, постійно збагачували і збагачують арсенал навчально-виховної діяльності. Нехтувати цим багатством – збіднювати себе. 

              Молодий учитель нерідко на початковому етапі педагогічної дільності зустрічається із значними труднощами, що інколи призводять навіть до сумнівів у правильності вибору професії. І це тому, що він не володіє арсеналом методів і прийомів, апробованих старшими колегами. Ми далекі від проповіді шаблонності, рецептності. Але є такі “ключики” в педагогічній діяльності, які можна творчо застосувати у споріднених ситуаціях, що допоможе молодому вчителеві уникнути надмірних труднощів та помилок у своїй роботі з учнями.

               Так що ж таке педагогічна майстерність? І чи не являє вона собою якийсь загадковий феномен, притаманний лише обраним, винятковим людям?

                 Педагогічна майстерність – це досконале, творче виконання вчителем прфесійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості кожного учня, забезпечення високого рівня інтелектуального розвитку, виховання кращих моральних якостей, духовного збагачення школярів. Ми не випадково підкреслюємо, що педагог, який прагне до майстерності, має проводити навчально-виховну роботу на рівні мистецтва, тобто вміло, вправно, оскільки вона скерована на формування особистості вихованця.

                 Саме на цьому аспекті педагогічної діяльності наголошував К.Д.Ушинський, коли писав:”Усяка практична діяльність, що прагне задовольнити вищі моральні і взагалі духовні потреби людини, тобто ті потреби, які належать виключно людині і становлять виключно її риси природи, це вже мистецтво. У цьому розумінні педагогіка буде, звичайно, вищим з мистецтв, бо вона прагне задовольнити найбільшу з потреб людини і людства – їх прагнення до вдосконалення у самій людській природі : не до вираження довершеності на полотні або в мармурі, а до вдосконалення самої природи людини – її душі і тіла, а вічно передуючий ідеал цього мистецтва є довершена людина.

                 У діяльності педагога-майстра виділяється ціла низка специфічних якостей і вмінь. Та в цілому їх можна згрупувати й визначити найбільш суттєві:

1.      Любов до дітей, здатність до спілкування з ними.

2.      Постійне вивчення анатомо-фізіологічних і психологічних особливостей розвитку вихованців, урахування їх у навчально-виховній роботі.

3.      Вміння розуміти внутрішній світ дитини, приймати адекватні рішення.

4.      Використання великого арсеналу засобів впливу.

5.      Дотримання педагогічного такту.

6.      Володіння вміннями в галузі педагогічної техніки і психотехніки.

7.      Здатність аналізувати ті чи інші ситуації, які трапляються у роботі з учнями, прогнозувати результати своїх впливів.

8.      Вміння оптимально організовувати навчальну діяльність учнів, визначати перспективи їх розвитку.

9.      Висока ерудиція і культура.

10.  Гуманізм, доброта, чуйність, милосердя.

11.Здатність реалізувати конкретні педагогічні технології.

Складовими педагогічної майстерності є педагогічна техніка і технологія. Слово «техніка» походить від грецького мистецтво, майстерність, вміння. Термін «педагогічна технологія» вживається стосовно  розв язання проблем планування і організації навчального процесу, термін же педагогічна техніка відображає виключно суб єктивні фактори навчально-виховного процесу ( управління педагогом своїми емоціями, настроєм, поведінкою, соціальну перцепцію, техніку мовлення).

         Таким чином, педагогічна техніка – це сукупність раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з окремим учнем чи всім класом відповідно до поставленої мети виховання і конкретних об єктивних та суб єктивних передумов.

           Педагогічна техніка включає ряд специфічних засобів, умінь, особливостей поведінки педагога. Серед них, зокрема, слід назвати такі

-          вміння в галузі культури мовлення ( правильне дихання, чітка дикція, належний темп, ритм, логічність побудови тощо)

-          володіння мімікою, пантомімою, жестами

-          вміння вчителя одягатися, стежити за своїм зовнішнім виглядом

-          дотримання оптимального темпу і ритму в начальній роботі

-          вміння і навички спілкування з оточуючими, насамперд учнями

-          володіння основами психотехніки ( розуміння педагогом власного психічного стану, вміння керувати собою, здатність до бачення внутрішнього стану вихованців і адекватного впливу на них).

Отже, педагогічна техніка відіграє істотну роль у діяльності вчителя. Вона є важливою передумовою оволодіння ним професійною майстерністю. Педагогічна технологія є описом системи дій вчителя та учнів, які слід виконати для оптимальної реалізації навчального процесу. Такий опис фактично є проектом, особливим сценарієм роботи, що розгортається у ході навчання та виховання.

Роль методичної роботи в підвищенні рівня професійної підготовки вчителя.

Якість навчально-виховного процесу школи, його результати певною мірою залежать від учителя, його теоретичної підготовки, педагогічної та методичної майстерності.

З метою поліпшення фахової підготовки педагогічних кадрів у школах проводять спеціальну методичну роботу, яка спонукає кожного вчителя до підвищення свого фахового рівня; сприяє взаємному збагаченню членів педагогічного колективу педагогічними знахідками, дає змогу молодим учителям вчитися педагогічної майстерності у старших і досвідченіших колег, забезпечує підтримання в педагогічному колективі духу творчості, прагнення до пошуку.

У процесі методичної роботи здійснюються підвищення наукового рівня вчителя, його підготовка до засвоєння змісту нових програм і технологій їх реалізації, постійне ознайомлення з досягненнями психолого-педагогічних дисциплін і методик викладання, вивчення і впровадження у шкільну практику передового педагогічного досвіду, творче виконання перевірених рекомендацій, збагачення новими, прогресивними й досконалими методами і засобами навчання, вдосконалення навичок самоосвітньої роботи вчителя, надання йому кваліфікованої допомоги з теорії та практичної діяльності. Методична робота в сучасній школі передбачає такі напрями:

1)       поглиблення філософсько-педагогічних знань, спрямованих на відродження й розвиток національної освіти в Україні, вивчення педагогічної теорії та методики навчання і виховання, психології, етики, естетики, поглиблення науково-теоретичної підготовки з предмета і методики його викладання з урахуванням вимог Закону «Про мови» в Україні; 2

2)       вивчення діалектики і принципів розвитку української національної школи; збагачення педагогічних кадрів надбаннями української педагогіки, науки, культури; вивчення теорії та досягнень науки з питань викладання предметів, володіння сучасними науковими методами; глибоке вивчення й практична реалізація оновлених програм і підручників, розуміння їх особливостей і виконання з позиції формування національної школи;

3)       освоєння методики викладання додаткових предметів; випереджувальний розгляд питань методики вивчення складних розділів навчальних програм з проведенням відкритих уроків, використанням наочних посібників, ТЗН, дидактичних матеріалів;

4)       освоєння і практичне застосування теоретичних положень загальної дидактики, методики та принципів активізації навчальної діяльності учнів і формування у них наукового світогляду, виходячи з вимог етнопедаго-гіки;

5)       систематичне інформування про нові методичні рекомендації, публікації щодо змісту й методики навчально-виховної роботи, глибоке вивчення відповідних державних нормативних документів;

6)       упровадження досягнень етнопедагогіки, психології та окремих методик і передового педагогічного досвіду із зверненням особливої уваги на використання в діяльності педагогічних колективів зразків національної культури і традицій.

Шляхи розвитку і реалізації творчого потенціалу вчителя в педагогічній діяльності
На сучасному етапі в школі створюються сприятливі умови для розвитку педагогічної творчості вчителів і підвищення на цій основі результативності навчально-виховного процесу. Усе це ставить принципово нові вимоги перед керівниками загальноосвітніх шкіл і шкіл нового типу щодо розвитку творчого потенціалу педагогічних колективів взагалі і кожного вчителя зокрема.

Нині існує два наукових підходи до керівництва творчими процесами: оволодіння алгоритмами творчого процесу й побудова відповідних моделей різноманітних творчих рішень і створення найсприятливіших умов для творчої діяльності педагогів. У практиці керівництва загальноосвітньою школою і школою нового типу ці два процеси йдуть поруч у діалектичній єдності і взаємодії.

Створення сприятливих умов для розвитку педагогічної творчості, самореалізація особистості вчителя є складовою частиною діяльності керівника, його соціально-психологічною функцією управління школою.

Тематика консультпункту

«Роль індивідуальних, зовнішніх, соціальних факторів, що впливають на навчання та поведінку учнів гімназії» (заступники, соціальний педагог)

Шляхи удосконалення педагогічної діяльності

з проблеми оцінювання навчальних досягнень учнів

У школах України діє 12-бальна система оцінювання навчальних досягнень учнів. Нововведення підтримують ті, хто використовує в педагогічній діяльності нові підходи, орієнтовані на особистісний розвиток учнів. Для цієї групи вчителів сучасна система оцінювання об”єктивно необхідна і своєчасна.

  12-бальна система побудована за принципами обліку особистих досягнень учнів початкового, середнього, достатнього і високого рівнів можливостей, коли аналізу підлягають:

-          характеристики відповіді учня: елементарна, неповна, повна, доведена, обгрунтована, творча; якість знань, правильність, осмислення, повнота;

-          ступінь сформованості загально-начальних і предметних умінь і навичок;

-          рівень оволодіння розумовими операціями: уміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, узагальнювати, робити висновки;

-          ступінь самостійності учнів у навчальній діяльності;

-          досвід творчої діяльності (уміння виявляти, розв”язувати проблему);

-          самостійність оціночних суджень.
Сутність особистісно орієнтованого уроку полягає в активній позиції учнів на кожному етапі уроку: орієнтаційно-цільовомУ (мотиваційному), проектування майбутньої діяльності, організації, реалізації і контрольно-оціночному етапах. Ця позиція дає змогу учневі проявити свої особисті якості, знання та вміння, а вчителеві – висловити своє позитивне ставлення до успіху школяра (механізм цінування), виставити оцінку, поурочний бал (критерії оцінювання) не тільки результату, а й процесу освітньої діяльності учня.

Основні проблеми, з якими зустрічається колектив гімназії в реалізації особистісно зорієнтованого навчання є: мотивація, спільна постановка цілей і планування майбутньої діяльності, цінування і оцінювання навчальних досягнень учнів.

Враховуючи ці проблеми, вчителеві слід пам”ятати:

1.             Учень активно залучається в процес самостійного пошуку і «відкриття» нових знань, вирішує питання проблемного характеру.

2.             Навчальний труд, як і будь-який інший, цікавий тоді, коли він різноманітний.

3.             Одноманітна інформація і одноманітні способи дій дуже швидко викликають нудьгу.

4.             Учень повинен розуміти важливість, потребу вивчення предмета в цілому і окремих його розділів.

5.             Чим більше новий матеріал пов”язаний із засвоєними раніше знаннями, тим він цікавіший.

6.             Чим частіше перевіряється й оцінюється робота учня на уроці, тим цікавіше йому працювати.

Цінування – це щире вираження своєї радості стосовно досягнень учня. Ми цінимо: компетентність (здатність застосовувати знання, уміння та навички для досягнення мети), особистісні якості (цілеспрямованість, оригінальність, акуратність, самостійність). При цьому вчитель використовує вербальні (вираження свого позитивного ставлення словами) і невербальні (міміка, жести) прийоми.

         Учитель повинен знати і вільно володіти критеріями оцінювання з предметів і донести ці критерії до відома учнів. Але на практиці ми ще зустрічаємося з проблемою, коли вчитель, який прекрасно знає предмет, добре володіє методикою його викладання, а оціночна база його низька: оцінки повідомляються наприкінці уроку, як правило, оголошуються вони після дзвоника і, звичайно, без коментарів. В аргументації оцінок мають потребу всі учні, особливо дуже ранимі, сором”язливі, чуйні – їх травмує будь-яка несправедливість і конфліктні діти, що ведуть себе демонстративно, навіть агресивно.

Можна запропонувати учням перед подачею робіт на перевірку поставити оцінки самим собі. Це допомагає зрозуміти учительські критерії і критично поглянути на власну діяльність. Доцільно використовувати взаємоперевірку робіт, практикувати рецензування та оцінку самими учнями усних відповідей.

       Уміння перевіряти себе і товариша, зрозуміти причини, з яких виставлена та чи інша оцінка, важливо, і його треба розвивати кожного разу, коли є можливість.

        При перевірці знань учитель повинен повідомляти учням:

-          форми контрольно-оціночної діяльності на уроці (усна, письмова, комбінована, за картинками та ін.);

-          зміст контрольно-оціночної діяльності (за якою темою проводиться контроль);

-          критерії і показники оцінювання.

В учня повинна також бути можливість вибору змісту і форм
контролю, він має брати активну участь у контрольно-оціночній діяльності (самооцінка, взаємооцінка). Опорою для формування в школярів самооцінки є оціночна діяльність педагога і колективні оцінки. Час від часу той чи інший школяр може виступати в класі з аналізом своїх знань, умінь та навичок у тій чи іншій галузі.

Приклад самооціночних суджень.

Буду говорити про свою усну мову. Я помітила і ви про це мені зауважували, що я говорю швидко, нерозбірливо, ковтаю слова. Тому мене часто перепитують: “Що ти сказала?” І мені доводиться повільно, розбірливо повторювати сказане. Я повинна говорити не поспішаючи, вимовляти кожне слово, кожен склад.

             Приклад аргументації оцінки.

Учень відповів. Учитель звертається до класу: “Хто хоче сказати про відповідь Ігоря?” Після цього сам дуже коротко коментує цю відповідь приблизно так: “ Ти добре вивчив правила. Дуже вдало застосовуєш при рішенні прикладів. Відповідь заслуговує оцінки “10”. Але у тебе один недолік: ти забуваєш про скорочення дробів. Тобі доводиться проводити дії з великими числами, а це і багато часу відбирає, і до помилок в обчисленні веде. Запам”ятай: якщо в тебе вийшов дріб, передусім зверни увагу, чи не можна його скоротити. Ставлю тобі поки “9”.

            У чому педагогічний смисл цього прийому?

По-перше, учень зрозумів, що в його знаннях є суттєвий недолік.

По-друге, для учнів і для класу очевидно, що оцінка “9” поставлена справедливо: відповідав добре, але недолік дійсно суттєвий, “10” не можна було поставити.

По третє, виявляється найважливіше – учень уже добре знає, що залишається трішки допрацювати і тоді відкритий шлях до “10”. Це дуже важливий момент: він вчить не задовольнятися досягнутим, а весь час прагнути вперед.

І, по-четверте, коментування відповіді доводить учневі і практичний спосіб, використання якого гарантує перехід до більш високого ступеня знань.

                  Використовуючи різні форми контрольно-оціночної діяльності, вчитель зобов”язаний враховувати психологічні та індивідуальні особливості учнів. Незадовільна психологічна обстановка опитування може призвести до повного провалу навіть добре підготовленого учня, частковий же провал у цих випадках стає, на жаль, звичайним явищем. Будь-який учень, коли відповідає, хвилюється: один більше, інший- менше. Абсолютно байдужих не буває. І ось нерідко досить дрібниці для того, щоб учень бадьоро, зі знанням справи почав викладати матеріал чи запнувся, заплутався і... безнадійно замовкнув. Учень чомусь не почув запитання чи не зрозумів його. Є діти з дефектами мови. Таким особливо важко. Вони соромляться свого недоліку, і досить найменшої посмішки друзів, щоб віднести її на свій рахунок і замовкнути. Є діти, котрі здатні відповідати миттєво, але дуже багато і таких, котрим передусім треба зібратися з думками (повільно мислячі). І якщо вчитель почне підганяти, то повний чи частковий провал учня забезпечений.

                   Отже, учитель зобов”язаний створювати таку психологічну обстановку опитування, при якій учень, що відповідає, буде почувати себе абсолютно спокійно. Тільки в обстановці доброзичливості, поваги, довір”я, співпереживання учень охоче і легко приймає навчально-пізнавальну задачу. Співробітництво вчителя і учня – це об”єднання їхніх інтересів і зусиль у вирішенні навчально-пізнавальних задач. Важливо систематично доводити школярам, що вони здібні. Впевненість педагога в можливостях учнів сприяє тому, що діти зосереджують всі свої зусилля на досягненні успіху. Учитель повинен учити учнів самоконтролю, самооцінки, саморегуляції навчально-пізнавальної діяльності.

                    Ми намагаємось, щоб кожен учитель гімназії замислювався над питаннями:

1.         Чи люблять діти свого вчителя як педагога і друга?

2.         Чи подобаються його уроки?

3.         Чи прагнуть вони порадувати його тим, що дізналися з цього питання більше, ніж потрібно за підручником?

4.         Чи засмучуються вони, коли вчитель змушений пропускати уроки?

5.         Чи люблять вони сперечатися з учителем з тієї чи іншої пізнавальної проблеми?

6.         Чи часто вчитель констатує, що його учні не хочуть учитися?

7.         Чи часто йому доводиться встановлювати дисципліну на уроці, закликати дітей до порядку?

8.         Чи збігаються оцінки учителя з самооцінками учнів?

9.          Чи уявляє собі учитель таке навчання, в якому не буде місця оцінкам?

            Перед учителями гімназії стоїть багато проблем. Більшість із них вони успішно розв”язують. Ми перебуваємо в постійному пошуку нових ідей, нових підходів.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

щодо розробки авторської (адаптованої) програми навчального курсу

Сучасні тенденції розвитку шкільної освіти надають усе більше прав і можливостей учителю стосовно шляхів і способів досягнення освітніх цілей, створюють умови для реалізації творчого потенціалу педагогічних колективів, окремих педагогів і керівників. Тому багато вчителів коректують, адаптують чинні програми, а інколи проводять докорінну переробку, включаючи цільові установки (вихідні положення) і концептуальні позиції. Такі новостворені або модернізовані, модифіковані навчальні програми мають назву авторські й адаптовані.

Отже, авторська програма - це спроектований самим учителем (автором або авторським колективом) на основі власної методичної концепції навчально-виховний процес, спрямований на оновлення змісту (шкільної) освіти і одержання вагомих результатів.

Адаптована програма - це програма, розроблена індивідуально або колективно, що регламентує викладання певної галузі знань (сукупності галузей), відмінна від чинних загальнодержавних навчальних програм структурою побудови навчального матеріалу та використанням додаткового змісту (компонента знань).

Авторські й адаптовані навчальні програми є нормативними документами навчального закладу. Впровадження таких програм у навчально-виховний процес можливе за умови одержання рецензії та позитивного висновку відповідної обласної або районної експертних рад. Навчальні програми для реалізації регіонального (шкільного) компонента загальної середньої освіти (спецкурсів, курсів за вибором) можуть бути розроблені за участю вищих навчальних закладів і схвалені інститутами післядипломної педагогічної освіти.

Програми для факультативних занять, гурткової та інших форм позакласної (позашкільної) роботи можуть бути розроблені вчителями, викладачами вищих навчальних закладів з урахуванням потреб закладів освіти й учнів та у погодженні з методичними кабінетами відділів освіти районних (міських) державних адміністрацій.

Авторські й адаптовані програми, як і будь-які інноваційні проекти мають пройти фахову та науково-методичну експертизу. Тому   автору   при укладанні програми необхідно взяти до уваги рекомендації, врахування яких сприятиме грамотній її побудові.

Основні принципи побудови авторської (адаптованої) програми:

- відповідність завданням розвитку, навчання й виховання підростаючого покоління в державі;

науковість,    систематичність    і    послідовність   у   їх    сучасному розумінні;

- відповідність навчального матеріалу рівню знань і розвитку учнів певного віку;

-    наступність у вивченні матеріалу;

- взаємозв'язок між навчальними предметами, який відображає природні зв'язки між явищами об'єктивного світу (погодження змісту з програмами суміжних дисциплін);

врахування   досвіду   створення   й   апробації  чинних   аналогічних програм;

- можливості для реалізації принципів диференціації та індивідуалізації у навчальному процесі;

-    відповідність навчально-методичному забезпеченню.

Структура авторської (адаптованої) програми містить усі необхідні для будь-якої навчальної програми елементи, а саме:

1. Назва програми (із зазначенням класів, на учнівський контингент яких розрахована).

2.   Об'єм програми у навчальних годинах.

3.   Пояснювальна записка.

4. Основний зміст програми, структурно побудований за тематичними та іншими показниками, з точно сформульованими темами і зазначенням часу, що відводиться на вивчення кожної з них.

5. Опис очікуваних результатів (вимоги щодо рівня та якості навчального матеріалу).

6.   Додаткові елементи програми.

7.   Список літератури:

-     Список методичної літератури, рекомендованої вчителям.

- Список наукової та науково-популярної літератури для учнів з даного навчального предмета.

Представлення (захист) програми автором (укладачем) на науково-методичній раді інституту передбачає висвітлення таких питань:

-    обґрунтування вибору курсу;

-    мета й завдання даного курсу;

-    основний зміст; очікувані результати;

-    місце даного курсу в навчальному плані;

-           навчально-методичне забезпечення.

Критерії самооцінки

Місячник інтелектуальності

Інтелектуальні почуття та їх роль у підвищенні результативності навчальної діяльності гімназистів

            На сучасному етапі реформування національної системи освіти емоційність процесу навчання визнано одним із важливих напрямів його гуманізації, забезпечення особистісно зорієнтованого навчання, за яких особистість учня, розвиток його пізнавальних здібностей, потреб, інтересів, емоцій та почуттів перебувають у центрі уваги педагога. Однією із актуальних психолого-педагогічних проблем сьогодення є проблема взаємозв”язку афективних процесів мислення.

            Погляд на інтелектуальні почуття як важливий елемент пізнання бере свій початок з моменту появи перших філософських вчень. Ще Арістотель зауважив, що мислення починається із здивування. Платон описав почуття розумової насолоди. Декарт показав нерозривний зв”язок почуття сумніву з мисленням, стверджуючи, що, оскільки суб”єкт сумнівається,- значить мислить. Спіноза вказав на взаємозв”язок упевненості й задоволення у пізнавальному процесі.

            Вплив емоцій на мислення найбільш грунтовно вивчали Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв та інші вчені. Зокрема видатний психолог Л.С. Виготський виділяв серед найважливіших питань психології проблему єдності афекту та інтелекту.

            Інтелектуальні емоції і почуття – це, насамперед, емоційні процеси, які підпорядковуються загальним закономірностям емоційної сфери людини, але разом з тим мають і свої особливості. У психологічній науці домінує позиція дослідників про те, що інтелектуальні емоції є не просто супутниками, а й обов”язковими компонентами мислительної діяльності. При цьому мається на увазі, що вона не лише призводить до розгортання емоційних процесів, а й сприяє переходу одного виду інтелектуальних почуттів в інший.

            Відчути задоволення від успіху в роботі – природне бажання людини, один із стимулів саморозвитку, самовдосконалення. Виконавши навчальне завдання, учень прагне показати його вчителеві навіть не для оцінки, а для перевірки самого себе, своїх можливостей.Якщо школяр досяг успіху, він і надалі прагне збагачувати свої знання. Особливо тоді, коли його досягнення відзначаються вчителем, учнівським колективом, батьками.

            Отже, у навчально-виховному процесі інтелектуальні почуття сприяють пізнавальній активності, розвитку пізнавальних інтересів, формуванню позитивного ставлення до навчальної діяльності, бажання вчитися, а це, у свою чергу, впливає на результативність навчання, якість засвоєння знань.

Основними групами компетентностей, яких потребує сучасне життя, є:

—        соціальні, пов'язані з готовністю брати на себе відподальність, бути активним у прийнятті рішень, у суспіль­ному житті, у врегулюванні конфліктів ненасильницьким шляхом, у функціонуванні й розвитку демократичних інститутів суспільства;

—        полікультурні, що стосуються розуміння несхожості ідей, взаємоповаги до різних мов, релігій, культур тощо;

—        комунікативні, що передбачають опанування важли­вого у роботі та суспільному житті усного і письмового спілкування, оволодіння кількома мовами;

— інформаційні, що зумовлені зростанням ролі інформа­ції в сучасному суспільстві та передбачають оволодіння Ін­формаційними технологіями, уміннями здобувати, критично осмислювати й використовувати різноманітну інформацію;

— саморозвитку та самоосвіти, що пов'язані з потребою й готовністю постійно навчатися як у професійному відношенні, так і в особистому та суспільному житті;

— компетентності, що реалізуються в прагненні й здатності до раціональної продуктивної, творчої діяльності.

Компетентності як інтегрований результат навчальної діяльності учнів формуються передусім на основі опануван­ня змісту загальної середньої освіти.

Методичні рекомендації щодо планування розділу плану виховної роботи з учнями Згурівської гімназії

«Я і моє здоров’я»

Мета. Формувати потребу застосовувати в повсякденному житті набуті знання, навички, уміння з метою збереження і зміцнення здоров’я.

Класний керівник

1.      Прогулянки, дні колективного відпочинку.

2.      Випуск газет з пропагандою «За здоровий спосіб життя».

3.      Періодичне анкетування з вивчення рівня знань учнів з питань формування здорового способу життя.

4.      Інтегровані заняття (вч. музики, образотворчого мистецтва, хореографії, етики) «Духовний світ людини. Його вплив на здоров’я».

5.      Профорієнтація «Медичні спеціальності: лікар, медсестра, фельдшер, акушер, лаборант, санітар».

6.      Класні збори «Морально-психологічний клімат у колективі та шляхи його оздоровлення».

7.      Поради «Як правильно готувати уроки та готуватися до державної підсумкової атестації».

8.      Конференція «Щастя і здоров’я».

9.      Екскурсія «Лікарські рослини нашої місцевості».

10.   Свято «Природа – наша мати, ми – її діти, разом нам радіти».

11.   Практичні поради «Як з користю для здоров’я можна організувати свій відпочинок».

12.   Правила особистої, побутової, виробничої та соціальної гігієни.Вечір відпочинку «В здоровому тілі – здоровий дух».

13.   Година спілкування «Про красу зовнішню і внутрішню».

14.   Дні чистоти.

15.   Дні здоров’я.

16.   Конкурс «Мій характер у малюнках».

17.   Класна година «Здорові звички – здоровий спосіб життя».

18.   Диспут «Я серед людей – це проблема».

19.   Усний журнал «Бережіть здоров’я змолоду».

Медична сестра

1.             Бесіда «Харчування та здоров’я. Основні помилки харчування».

2.             Бесіда «Сон. Правила сну».

3.             Практичне заняття «Способи регуляції дихання».

4.             Практичні поради «Сприяння нормалізації роботи шлунково-кишкового тракту».

5.             Пратичне заняття «Методика оздоровчого дихання.»

6.             Бесіда «Мій режим дня».

7.             Поради «Застосування лікарських рослин для зменшення впливу радіації».

8.             Лекційне заняття «Медико-гігієнічні аспекти статі. Фізичний розвиток, статеве дозрівання».

9.             Практичні поради «Вживання садово-городніх культур з метою посилення імунітету організму».

10.         Бесіда – «Загартування як метод підвищення адаптаційних можливостей організму».

Лікар-травматолог

1.    Комплекс вправ для профілактики порушень постави.

2.    Вправи, які відновлюють рухомість суглобів після сну.

Лікар-масажист

1.                  Будова м’язів, їх функція.

2.                  Фізіологічні та валеологічні основи масажу.

3.                  Вправи для виправлення (корекції ) сутулості.

Лікар-терапевт

1.    Практичні поради «Зміцнення серцево-судинної системи».

2.    Практична робота «Визначення та оцінка частоти серцевих скорочень».

3.    Практична робота «Визначення та оцінка життєвої ємності легень».

4.    Практична робота «Вимірювання артеріального тиску».

Лікар-офтальмолог

1.      Практичні поради «Контроль за гостротою зору. Корекція порушень зору».

2.      Практична робота «Визначення акомодації ока».

Лікар-невропатолог

1.      Діагностика невротичних розладів.

Зустріч з лікарем-хірургом, гінекологом, венерологом, інфекціоністом.

Ветеринар-лікар

1.      Правила утримання свійських тварин.

2.      Принципи попередження і надання першої само- і взаємодопомоги при укусах тварин.

Вчитель фізичної культури

1.      Спартакіада народних ігор.

2.      Свято улюбленої гри.

3.      Веселі старти.

4.      Ранкова зарядка.

5.      Свято здоров’я.

6.      Велокрос.

7.      Розучування та проведення козацьких рухливих ігор та забав.

Вчитель хімії та біології

1.          Визначення хімічного складу води. Побутові засоби покращення питної води.

2.          Зустріч  з працівниками аптеки.

3.          Лекційне заняття «Біологічна енргія як важливий чинник здоров’я».

4.          Бесіда «Негативний вплив на організм людини комплексної дії різних видів забруднення навколишнього середовища.

5.          Практичні поради «Підвищення стійкості скелету в умовах радіаційного довкілля».

6.          Конференція «Значення тваринного та рослинного середовища для людини, її здоров’я».

Практичний психолог

1.      Стосунки між людьми та їх вплив на здоров’я.

2.      Шляхи вирішення конфліктів.

3.      Шляхи досягнення гармонії між «Я» і суспільством.

4.      На шляху до себе. Пошуки смислу життя.

5.      Вплив стресу на здоров’я людини. Поради щодо уникнення стресових ситуацій.

6.      Депресія як наслідок соціального життя.

7.      Психологічний захист. Прийоми психологічного захисту.

8.      Аутотренінги.

9.      Типи нервової системи.

10.  Індивідуальні та соціальні ознаки унікальності індивіда.

Учитель київщинознавства

1.      Визначення свого родоводу, його значення для здоров’я.

2.      Основи народної медицини.

3.      Соціально-етнічні ознаки здоров’я населення. Зустріч з працівниками статистичного відділу лікарні.

4.      Українські народні традиції, обряди та здоров’я людини..

5.      Культура харчування населення України.

6.      Застосування народних методів і засобів захисту від застуди.

7.      Валеологічна спадщина козацтва.

Відділ у справах сім’ї та молоді

1.      Засади добрих взаємин у сім’ї.

2.      Етика здорових сімейних стосунків.

АЛГОРИТМ РОБОТИ НАД ЄДИНОЮ МЕТОДИЧНОЮ ТЕМОЮ

І. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПІДГОТОВКА КОЛЕКТИВУ

1. Аналіз результатів педагогічного процесу з метою виявлення загальних та окремих проблем науково-методичної роботи в школі.

2. Вивчення реального рівня професійної майстерності педагогів, творчих здібностей, потреб та інтересів як всього колективу, так і кожного вчителя:

відвідування уроків, позакласних заходів;

методи експертних оцінок;

анкетування, бесіди;

аналіз змісту педагогічних рад,  творчих конференцій,  методичних об'єднань;

аналіз вчителем власної діяльності.

3. Регулярне вивчення ступеня розриву між реальним рівнем компетентності педагогів, що виявляється в узагальненому результаті їх праці, та вимогами суспільства до рівня діяльності педагогічних колективів.

4. Діагностика педагогічних умов, що спричинили такий розрив.

5. Ознайомлення педагогічного колективу з досягненнями психолого-педагогічної науки та інформаційними педагогічними технологіями, що стосуються проблем,

визначених у системі підвищення кваліфікації вчителів району.

II. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ НАУКОВО-МЕТОДИЧНОЇ ПРОБЛЕМИ ШКОЛИ

1. Вибір і формування теми (проблеми) школи на основі результатів підготовчого етапу: опрацювання творчою групою 3-4 проблем (мети, форм та методів їх впровадження);

підготовка діагностичного матеріалу для обговорення його   педагогічним колективом школи.

2. Ознайомлення всіх членів колективу з обраними варіантами тем та вибір одного з них для колективу школи.

3. Обговорення методичної теми, планування форм роботи над нею: розробка пла­ну теоретичної підготовки педагогів до виконання даної теми; підготовка членів методичного об'єднання до практичної реалізації теми.

4. Ознайомлення всіх членів педагогічного колективу з проектом реалізації єдиної методичної теми, її обговорення та затвердження педагогічною радою школи.

III. ТЕОРЕТИЧНА ПІДГОТОВКА ДО ВПРОВАДЖЕННЯ ТЕМИ

1. Загальна теоретична підготовка педагогічного колективу до впровадження  в

практику нових наукових ідей, концепцій, рекомендацій:

лекційно-практичні заняття з питань впровадження науково-методичної теми в школі;

обґрунтування вибору проблеми, визначення її місця у системі науково-мето­дичної роботи школи.

2. Аналіз літератури з теми.

3. Аналіз досвіду впровадження цієї теми у практиці.

4. Опис власного досвіду кожного члена педколективу у межах обраної теми.

5. Розробка творчою групою моделі впровадження:

виділення основних положень, рекомендацій, прийомів, методів роботи;

визначення змін у функціях усіх категорій педагогічних кадрів;

коригування діяльності учасників;

виявлення специфічних засобів реалізації завдань моделі;

експертна оцінка реального досвіду.

IV. ТВОРЧИЙ ЕТАП

1. Творче опрацювання кожним учителем педагогічної ідеї у своїй навчально-виховній діяльності.

2. Самоосвіта педагогів:

сформування особистої педагогічної проблеми з науково-методичною проб­лемою школи;

вибір, аналіз, експериментальна перевірка нових методів роботи, застосу­вання їх на практиці;

осмислення, узагальнення своєї діяльності та порівняльний аналіз позитив­них результатів з рекомендаціями.

3. Звіт про хід виконання науково-методичної теми:

використання масових форм методичної роботи (цільові семінари, науково-методичні конференції);

оформлення постійно діючої педагогічної виставки; проведення відкритих уроків.

4. Варіанти організаційних форм роботи колективу школи над проблемою: кожний вчитель вивчає на різних об'єктах одне питання; різні групи опрацьовують різноманітні аспекти даної теми; вивчення та розв'язання членами творчої групи складних науково-педаго-1 гічних питань.

5. Створення банку даних щодо результатів науково-методичної роботи в школах,

V. ПОТОЧНИЙ АНАЛІЗ ТА УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ ВПРОВАДЖЕННЯ

1. Аналіз та самоаналіз учителями результатів впровадження: як впливає викори­стання пропонованих методів та прийомів на якість знань учнів.

2. Контроль адміністрацією шкіл роботи колективу над науково-методичною те мою:

аналіз інформації про стан реалізації;

планування контролю за виконанням науково-методичної теми;

координація роботи над темою колективу школи та науково-дослідницькі груп, закладів освіти (інститут, райметодкабінет);

організація семінарів, лекцій, конференцій, відкритих уроків з метою узагальнення досвіду роботи над єдиною проблемою.

3. Контрольно-аналітична діяльність методичних служб школи в процесі вико­нання теми:

порівняльний аналіз проблематики та ходу роботи педагогічного колективу над темою зі станом її розробки в науці та практичними результатами; координація та об'єднання зусиль усіх ланок системи освіти; забезпечення переходу від стихійного пошуку до моделювання та проекту­вання роботи колективу над темою;

посилення компетентного керівництва використанням науково-методичні інформації; стимулювання діяльності вчителів.

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ РОБОТИ

1. Обговорення результатів роботи над єдиною темою на педагогічній раді.

2. Вироблення і прийняття рекомендацій.

Планування роботи методичних об”єднань

До плану роботи методичних об”єднань мають бути включені такі питання:

- реалізація завдань, які випливають із виконання Закону про загальну середню освіту та переходу на 12-річне навчання;

- оновлення прфесійних і загальноосвітніх  знань учителів, збагачення духовного й інтелектуального потенціалу педагогів;

-          вивчення питань з теорії предмета;

-          ознайомлення з новими програмами та підручниками, виявлення їх особливостей і вимог, вивчення нових складних програмних тем із використанням додаткового наукового матеріалу;

-          випереджальний розгляд питань методики вивчення найскладніших розділів програми з демонстрацією відкритих уроків;

-           вивчення вікової педагогічної психології;

-          систематичне вивчення стану навчальних досягнень учнів;

-          позакласна та позашкільна робота з учнями з предмета;

-          вивчення нормативних документів, методичних рекомендацій;

-          розроблення тематики різних творчих робіт учнів;

-          визначення матеріалів, які протягом навчального року кожен учитель подасть у методичний кабінет;

-          підсумки олімпіад;

-          робота учнів і вчителів у МАН;

-          звіти з методичних тем;

-          інформація про нові книги, методичні рекомендації, статті в педагогічних виданнях щодо змісту та методики навчально-виховної роботи;

-          діагностика інтересів, інтелекту дітей;

Забезпечити органічне поєднання теоретичних знань із практичними завданнями, взаємодію досвідчених і молодих учителів, використання як наукових досягнень, так і методичних знахідок вчителів гімназії.

                          Рекомендовані види діяльності:

-          семінари-практикуми;

-          консультації;

-          дискусії;

-          бесіди за круглим столом.

ШКІЛЬНИЙ СЕМІНАР

Для підвищення кваліфікації педагогічних кадрів украй важливі теоретичні семінари та семінари-практикуми. Така форма науково-методичної роботи виникла внаслідок потреби педагогів бути обізнаними з новими досягненнями психолого-педагогічної науки і передовим досвідом, і має задовольняти цю потребу.

Треба зазначити, що для проведення таких семінарів організаторам науково-методичної роботи слід мати неабияку ерудицію.

Завдання шкільних семінарів полягає насамперед у методологічній підготовці педагогічних кадрів із тим, щоб вони могли самостійно оцінювати явища і факти. Водночас семінари надають найбільш важливу й актуальну інформацію щодо педагогічної теорії, досягнень сучасної науки, техніки та культури, знайомлять із перспективами дальшого розвитку та практичного застосування науки, враховуючи не лише наукові досягнення, а й рівень підготовки слухачів, розширюють і поглиблюють їхні знання з педагогіки та психології, методики викладання тієї чи іншої дисципліни. Семінари також орієнтують фахівців щодо змісту їхньої роботи (вдосконалення знань, практичних навичок і вмінь) у післякурсовий період.

Шкільні семінари можуть бути розраховані на весь педагогічний колектив або лише на певну категорію вчителів, можуть стосуватися комплексу важливих і актуальних питань педагогіки та психології, можуть зосередитися (проблемні семінари) на ґрунтовному опрацюванні однієї особливо важливої та складної теми. Характерною особливістю семінарів є органічний взаємозв'язок теорії і практики.

Тематика обирається колективом школи (хоча, в разі потреби, єдиний зміст роботи семінарів визначає районний або обласний відділ управління освіти). Згідно з тематикою розробляється план на кожне семінарське заняття. У плані зазначають тему, питання, які підлягають розгляду, а також літературу, рекомендовану для опрацювання. Список літератури мас бути невеликий і включати літературу, яку учасники семінару зможуть знайти. Якщо у списку є книжки, необхідно зазначити розділи або сторінки, які слід опрацювати.

Необхідно домагатися, щоб усі учасники семінару готувались до кожного заняття з усіх питань, передбачених планом. Якщо вони одержать перелік цих питань задовго до заняття, це може призвести до того, що виступи готуватимуть лише окремі учасники семінару і, до того ж, з одного питання. За такої організації роботи семінар мало сприятиме науково-теоретичному та практичному вдосконаленню педагогів.

На семінарських заняттях можуть не лише розглядатися питання теорії, а й опрацьовуватися практичні завдання. Варто, скажімо, запропонувати молодим учителям практичні завдання, які потребують розв'язування ситуативних задач із виховання, дидактики, психології. Такі завдання навчають молодих учителів застосовувати теоретичні знання для розв'язання різноманітних життєвих ситуацій, з якими їм доводиться зустрічатися у своїй щоденній роботі.

Шкільні семінари зазвичай діють постійно, тобто відбуваються з певною періодичністю впродовж усього навчального року: в одних школах -— щомісячно, в інших — чотири рази на рік. На заняттях має панувати атмосфера творчості, неформального спілкування. Після інформаційного повідомлення доречною буде педагогічна дискусія, обговорення, можливе також і колективне розв'язання спеціальних навчально-педаго-гічних завдань.

Утім, семінари — це також і лекції, практичні заняття, відвідування уроків, екскурсії на виробництво, широкий обмін досвідом із досліджуваної проблеми.

Ефективність занять, успішне засвоєння матеріалу, глибоке проникнення у проблему значною мірою залежать від мети семінару, яку формулює керівник, від доведення до кожного слухача основної проблематики, допомоги слухачам щодо добору теми для самостійної роботи, підготовки виступу на заняттях або підсумковій конференції. Успішній роботі сприяє також огляд основної літератури з даної проблеми.

Активізувати навчальний процес допомагають творчі завдання, лекції, теоретичні та практичні заняття із застосуванням технічних засобів навчання, методи ігрового моделювання, аналіз конкретних педагогічних і управлінських ситуацій, а також уже згадувані екскурсії, відвідування інших шкіл, обмін досвідом. Усе це максимально мобілізує слухачів, сприяє інтенсивності засвоєння навчального матеріалу, творчому застосуванню теоретичних знань та особистого досвіду, отже, й розвиває

аналітичне мислення.

Добре, якшо семінарські заняття доповнюватимуться організацією тематичних виставок, регулярними виставками основної та додаткової літератури, матеріалів із досвіду роботи.

Питання щодо проведення шкільних семінарів (які не є обов'язковою формою науково-методичної роботи) здебільшого вирішують педагогічні колективи шкіл.

На шкільних семінарах домінують питання оновлення української національної школи, визначення моделі вдосконалення навчально-виховного процесу.

Раціональна організація роботи семінару, відповідні форми та методи проведення занять, індивідуально-особистісні якості керівника семінару, врахування запитів і рівня підготовки слухачів — усі ці складові мають вирішальне значення для високоефективної роботи шкільного семінару.

ПРОБЛЕМНИЙ СЕМІНАР

Проблемні семінари — одна з форм підвищення кваліфікації у міжкурсовий період — розраховані на групове опрацювання якоїсь однієї особливо важливої та складної проблеми. Практика проведення таких семінарів дістала визнання педагогів.

Семінари сприяють розвитку творчої самостійності, допомагають оптимізувати систему науково-методичної роботи.

Проблемний семінар — організаційна форма науково-методичної роботи з кадрами, об'єднаними спільним інтересом до конкретних писань діяльності школи і прагненням до вдосконалення практики.

Широке впровадження проблемних семінарів у систему науково-методичної роботи порушує цілу низку науково-організацій них питань, зокрема: розроблення системи семінарів для різних категорій працівників школи, комплексний підхід до розкритгя змісту проблем на міжпредметних семінарах (наприклад, психологія засвоєння природничо-математичних, гуманітарних знань, проблеми екології й охорони природи тощо).

Увага до проблемних семінарів пояснюється багатьма причинами, головні з яких пов'язані з необхідністю оперативно реагувати на актуальні проблеми навчання і виховання. Проблемні семінари потребують чимало часу та зусиль і керівника, і слухачів, для яких семінар є додатковою формою навчання у міжкурсовий період. Саме проблемний семінар — найбільш вдала форма навчання педагогів, яка поєднує багатий досвід з результатами наукових досліджень, спонукує педагога відшукувати шляхи розв'язання реальних педагогічних завдань та ситуацій.

Успіхові проблемних семінарів значною мірою сприяє і використання надбань не лише педагогіки, а й суміжних наук. Сучасна школа -— не «закритий» суспільний інститут, вона зазнає широкого впливу виробництва, сім'ї, системи масових комунікацій, культурних і культурно-освітніх установ і сама, в свою чергу, залежить від них: адже її проблеми неминуче переростають рамки педагогіки і вивчаються іншими науками. Саме тому проблемні семінари можуть пропонувати питання, розв'язувані суміжними науками, отже на них слід запрошувати спеціалістів різних профілів. Це допоможе педагогові збагатити свій творчий багаж, виробити широкий погляд на речі, побачити свої проблеми крізь призму інших наук.

Організація проблемних семінарів потребує ретельного відбору відповідної літератури, найефективніших для обговорення певної проблеми видів і методів занять. Важливим є також залучення педагогів до активної участі в семінарах, отже, й належне опрацювання завдань для самостійної підготовки доповідей та інших матеріалів, які можуть бути використані під час написання рефератів. Це можна продемонструвати на прикладі проблемного семінару молодих учителів.

Зміст цього семінару визначався на основі вивчення професійних потреб і труднощів молодих учителів.

Це дозволило встановити, що більшість молодих учителів:

•          прагнуть удосконалення організації навчального процесу та методики застосування наочних посібників і технічних засобів навчання; відчувають труднощі, здійснюючи виховну роботу через предмет;

•          недостатньо володіють прийомами аналізу та самоаналізу.

Зміст, визначений з урахуванням потреб молодих педагогів, під час проведення занять дає змогу встановити, як оволодіння методикою аналізу уроків досвідчених педагогів впливає на якість роботи молодих учителів, як взаємовідвідування уроків позначається на самовдосконаленні, самооцінці й самоаналізі. Доведено, що семінари, де висвітлюються питання організації та змісту навчально-виховної роботи найкращих фахівців, сприяють удосконалюванню молодих педагогів, а розв'язання проблемних завдань позитивно позначилось на роботі молодих учителів. Щодо рівня їхньої підготовки, то тут відбулися такі зміни:

•          значно підвищилась вимогливість до своїх уроків внаслідок оволодіння аналізом уроків досвідчених учителів і застосуванням їхнього досвіду;

•          зріс інтерес до науково-методичних проблем, пов'язаних з позакласною роботою, організацією самостійної роботи на уроках, вирішенням проблем навчання;

•          змінилося ставлення до самоосвіти як до необхідної умови підвищення кваліфікації, до збагачення знань з педагогіки, психології, методики навчання;

•          зросла активність обговорення питань, об'єктивність оцінювання конкретних ситуацій, пов'язаних із навчанням та прийняттям правильних рішень.

Результати перевірки та вивчення шкільними методичними об'єднаннями діяльності молодих учителів продемонстрували їхнє професійне зростання.

Те, що зміст проблемного семінару та методи занять відповідали рівню підготовки і запитам молодих учителів, підтверджено результатами їхньої роботи.

Проблемний семінар є найвищою формою самоосвіти педагога. Колективна творча робота над загального науково-методичною темою (проблемою) дає змогу розробити її глибше і всебічніше. Спільна робота під час семінару сприяє взаємозбагаченню, взаємодопомозі, взаємоконтролю.

Широкий вибір проблематики, науково-практичний характер інтерпретації теоретичних знань, пильна увага до конкретних педагогічних завдань, залучення суміжних наук, які збагачують світогляд, розвивають творче мислення —- це тільки деякі аспекти проблемних семінарів.

Анкета «Діагностика співпраці вчителя і учня»

1.      У Вас існує власна точка зору з приводу планування навчального матеріалу, тому Ваші плани уроків відрізняються від планів інших учителів:

-          завжди;

-          інколи;

-          ніколи.

2.      У кожному навчальному матеріалі є ’’зерно’’, яке сприяє розвитку учнів. Чи завжди Вам удається в повній мірі його використовувати на уроці?

-          завжди;

-          інколи;

-          ніколи.

3.      При підготовці до уроку Ви плануєте використовувати додатковий матеріал, який потребує від учнів:

-          відтворити вивчений матеріал;

-          застосувати новий матеріал в нових умовах;

-          на основі раніше вивченого знайти нові способи вирішення.

4.      Чи доцільно використовувати на Ваших уроках педагогічний досвід Ваших колег? Якщо так, то чий досвід?

5.      Чи використовуєте Ви сучасні наукові досягнення при викладанні Вашого предмету?

6.      Які засоби використовуєте Ви для створення творчої атмосфери на уроці?

7.      Чи потрібно передбачати, як і в якій мірі будуть засвоєні учнями знання, уміння і навички після вивчення матеріалу на кожному уроці, кожної теми?

8.      Чи враховуєте Ви думку учнів про важливість для них Вашого предмету?

9.      Як Ви здійснюєте індивідуальний підхід до учнів при перевірці ступеня засвоєння знань:

-          даю диференційовані завдання по складності;

-          даю завдання по варіантах;

-          даю різнорівневі тестові завдання;

-          даю індивідуальні завдання;

-          даю всім учням однакові завдання.

Оцінювання власної професійної діяльності вчителем

1.      Перерахуйте нормативні документи, якими Ви користуєтесь під час викладання Вашого предмета.

2.      Яка методична система використовується Вами? Яку б систему Ви хотіли використовувати у своїй подальшій роботі?

3.      Як Ви адаптуєте навчальний процес до індивідуальних особливостей учня?

4.      Як Ви адаптуєте навчальний процес для розвитку особистості учня?

5.      Як Ви адаптуєте навчально-виховний процес для виховання учня?

6.      Назвіть найбільш цікаві і вагомі свої досягнення як:

               а) учителя;

               б) методиста;

               вихователя.

7.      Назвіть найбільш цікаві випадки своєї участі у навчально-виховній, методичній роботі гімназії( відкриті уроки, виховні години, методичні розробки з предмета…)

8.      Назвіть приклади своїх дій по педагогічному самовдосконаленню.

9.      Виставте собі оцінку:

              а) як вчителю;

              б) як методисту;

              в) як колезі.

Анкета

для визначення рейтингу вчителя

1.      Хто із вчителів,які викладають у гімназії, можуть бути прикладом зразкового вчителя?

1)      у нього на уроках цікаво;

2)      добре знає свій предмет;

3)      дохідливо пояснює матеріал;

4)      добре ставиться до учнів;

5)      спокійний, врівноважений, ніколи не кричить;

6)      завжди допоможе;

7)      приємний як людина;

8)      має почуття гумору;

9)      інші якості.

2.      Уроки яких вчителів тобі не хочеться відвідувати? Чому?

1)      погано пояснює матеріал;

2)      багато вимагає;

3)      вчитель неприємний мені як людина;

4)      предмет важкий для засвоєння;

5)      інші причини.

3.      Що тобі найбільше подобається в роботі класного керівника?

1)      проведення виховних годин;

2)      індивідуальні бесіди;

3)      уміння спілкуватися;

4)      проведення позакласних заходів;

5)      інше.

4.      Які заходи, що організував класний керівник, тобі найбільше запам’яталися?

5.      Чи задовольняє тебе індивідуальна робота класного керівника?

ОРІЄНТОВНА СХЕМА САМОАНАЛІЗУ УРОКУ

1.         Чи відповідає мій урок програмі?

2.           Чи правильно мною були визначені і розв'язані на уроці навчальні, виховні і розвиваючі завдання?

3.          Чи оптимально було визначено зміст уроку, чи відповідає він завданням?

4.         Що було основним, найсуттєвішим на уроці? Чи зумів я акцентувати увагу учнів на його вивченні?

5.         Чи вдало визначена структура уроку? Чи була організована на уроці робота із формування основних умінь, навичок, інтересів учнів? Як здійснювались внутріпредметний і міжпредметний зв'язки?

6.         Які методи і засоби навчання були використані на уроці? Чи були вдалими вибір І поєднання?

7.          Які форми навчання (масові, групові, індивідуальні) домінували на уроці? Чи були вдалими їх вибір і поєднання?

8.         Чи об'єктивно і відповідно до норм оцінені мною знання учнів?

9.        Чи правильно здійснювався на уроці інструктаж, визначалися обсяг і складність домашнього завдання'? Чи було воно диференційованим?

10.          Що було зайвим у моїй діяльності і в діях учнів?

Якості, якими має володіти вчитель

для роботи з обдарованими дітьми

1.      Бути справедливим.

2.      Бути доброзичливим і чуйним.

3.      Розбиратися в особливостях психології обдарованих дітей, відчувати їх потреби та інтереси.

4.      Мати високий рівень інтелектуального розвитку.

5.      Мати широке коло інтересів.

6.      Бути готовим до виконання різноманітних обов’язків, пов’язаних з навчанням обдарованих дітей.

7.      Мати педагогічну і спеціальну освіту.

8.      Мати живий та активний характер.

9.      Володіти почуттям гумору.

10.  Виявляти гнучкість, бути готовим до перегляду своїх поглядів і до постійного самовдосконалення.

11.  Мати творчий, можливо, нетрадиційний особистий світогляд.

12.  Бути цілеспрямованим і наполегливим.

13.  Володіти емоційною стабільністю.

14.  Уміти переконувати.

15.  Мати схильність до самоаналізу.

16.  Викликати довіру в учнів.

17.  Надавати посильну підтримку учням.

18.  Намагатися розуміти учнів.

19.  Поважати гідність учнів.

Курс на особистісно зорієнтоване навчання

Впровадження будь-якої технології має розпочинатися з особистості вчителя, якому слід орієнтуватися на такі особистісні установки:

-вивільнити свої думки, почуття, переживання, намагатися щиро виявляти їх під час спілкування з учнями;

-вірити в можливості та здібності кожної дитини;

-аналізувати поведінку учнів (у різноманітних проявах) із погляду самої дитини;

-уміння складати такий план уроку, з матеріалом якого учні даного класу могли б упоратися;

-уміння добирати завдання, які дають змогу учневі самостійно обирати спосіб засвоєння матеріалу;

-уміння правильно оцінювати діяльність дитини на уроці не лише з погляду доцільності, а й з погляду того, як учень міркував, який спосіб обрав, чому і де помилився.

Алгоритм підготовки до навчального заняття (уроку)

1.Думайте про наступні три запитання, коли ви плануватимете курс і кожен окремий урок:

-Чого (я/вони) хочемо досягти?

-Що (я/ви) можемо зробити, аби цього досягнути?

-Як ми знатимемо, досягли ми цьог чи ні?

2.Думайте про учнів:

-Якими можуть бути їх сподівання?

-Якими можуть бути їх почуття щодо себе, щодо предмета тощо?

-Які в них потреби, запити?

-Як учні можуть використовувати те, чого ви збираєтесь їх навчити?

3.Думайте про себе:

-Які аспекти уроку хвилюють вас?

-Які ваші сильні/слабкі сторони?

-Що ви вважаєте найважливішим у темі уроку, навичках, які слід набути?

4.Виходьте з основоположностей:

-бути глибоко ознайомленим із завданнями уроку;

-дотримуватись і застосовувати на практиці принципинавчання та вимоги навчальної програми;

-мати глибокі знання теоретичної й практичної частин матеріалу, який розглядатиметься.

5.Сформулюйте мету-завдання:

-"Про що" буде заняття (чого ви хочете навчити)?

-"Навіщо" саме заняття (чому учні повинні це вивчати)?

-"Де застосовуватиметься" матеріал (чого ви хочете, щоб учні навчилися на вашому уроці)?

6.Організуйте матеріал:

-опрацюйте необхідну методичну та педагогічну літературу, так ви можете знайти нове для себе вирішення педагогічного завдання;

-організуйте матеріал у логічну послідовність залежно від типу і форми уроку, визначте етапи уроку.

Ось можливі способи організації матеріалу:

-від простого до складного (від відомого до невідомого);

-від конкретного до абстрактного (ситуаційної моделі);

-від загального до специфічного (деталізованого);

-в хронологічній (історичній) послідовності;

-у поетапному процесі;

-підхід, який спирається на проблему.  

Педагогічна культура вчителя

З чого складається педагогічна культура? Це насамперед глибоке знання вчителем свого предмета. Дуже важливо, щоб учитель орієнтувався в найскладніших питаннях науки, основи якої він викладає, у питаннях, що являють собою передній край наукової думки. Можна заперечити: для чого вчителеві знати те, що не вивчається на уроках? Для того, щоб знання шкільної програми було для вчителя азами, азбукою його кругозору. Коли його кругозір незмірно ширший від шкільної програми, лише тоді він справжній майстер, художник, поет педагогічного процесу. Майстер педагогічної справи настільки добре знає азбуку своєї науки, що на уроці, в ході вивчення матеріалу, в центрі його уваги не сам зміст того, що вивчається, а учні, їх розумова праця, їх мислення, труднощі їх розумової праці. Придивіться уважно до роботи вчителя, який знає тільки те, що потрібно знати учням, який сумлінно підготував виклад за підручником, навіть запам”ятав зміст і логічну послідовність викладу. Ви побачите, що наочні посібники, які треба було використати при викладі нового матеріалу, ілюстративний матеріал якось штучно притягнуті до змісту уроку, все це ковзає по поверхні думок учнів (а часом учитель навіть забуває те, що він підібрав і підготував). Чому це так виходить? Тому що в центрі уваги вчителя – зміст матеріалу, а не деталі педагогічного процесу: він напружує зусилля, щоб пригадати хід викладу, уся його увага спрямована на власні думки і зміст матеріалу. Такий виклад учням важко сприймати, мимовільне запам”ятовування на таких уроках відсутнє, тому що у викладі, в словах учителя нема емоційності. А якщо немає емоційності викладу, у дітей нема інтересу, а де немає інтересу, немає і мимовільного запам”ятовування. Це дуже тонка, дуже важлива риса педагогічної культури вчителя. У справжнього майстра  педагогічної справи – щира емоційність. А в того, хто поверхово знає матеріал, буває фальшивий пафос, штучна красномовність, якою він намагається посилити вплив на свідомість учнів, але результат від цього плачевний – усе це розбещує душу, спустошує серця вихованців.

У кожного вчителя є своя творча лабораторія, вона рік у рік збагачується – це дуже важливий бік педагогічної культури. Мова йде про технологію педагогічної праці.

Учитель готується до хорошого уроку все життя... Така духовна і філософська основа нашої професії і технології нашої праці: щоб відкрити перед учнями іскорку знань, учителеві треба увібрати море світла, ні на хвилину не відходячи від променів вічно сяючого сонця знань, людської мудрості. Щоб бути для учнів джерелом знань, учитель завжди перебуає в атмосфері багатого, цікавого, багатогранного духовного життя.

Духовне багатство педагогічного колективу – це постійний взаємообмін цінностями. Життя буяє в колективі лише тоді, коли кожний щось віддає товаришам. Без цієї духовної віддачі життя перетворюється у виконання повинності.

У педагогічній літературі багато говориться про дружний, згуртований учительський колектив. З чого починається педагогічна співдружність? Де та сила, завдяки якій колектив стає єдиним виховуючим началом? Ця сила – в моральній одухотвореності нашої праці, в інтелектуальному багатстві, в розумових інтересах. Справжній педагогічний колектив можливий лише за умови, якщо в школі є творче ядро педагогів, одухотворених великою гуманною ідеєю: в наших руках найбільша з усіх цінностей світу – Людина. Ми творимо Людину, як скульптор творить свою статую з безформного шматка мармуру: десь у глибині цієї мертвої брили лежать прекрасні риси, які потрібно добути, очистити від усього зайвого.

Дитяче серце легко поранити. У навчанні, взагалі в усьому шкільному житті при неуважному або байдужому ставленні до дитини з”являється багато гострих кутів і підводних каменів, що створюють умови для потрясінь, з якими дитина не може справитися. Таких потрясінь не повинно бути.

Найвірнішим і найбільш надійним засобом є висока педагогічна культура вчителя і батьків, усвідомлення всіма, причетними до виховання дітей, громадянської відповідальності за їх долі.

Дитина дуже чутлива до добра і зла, до правди і неправди. Якщо дорослий може зрозуміти несправедливість як помилку, то для дитини розуміння всіх складностей життя ще недоступне. На жаль, не всі дорослі мають уявлення про душевні переживання дитини. Душевний стан – це глибоко особиста емоційна оцінка людських вчинків, які зачіпають тією чи іншою мірою дитячу особистість. Дитині властива дуже чутлива реакція, передусім емоційна, на ці вчинки. Вона дуже чутка до несправедливості. Її вона відчуває і в грубому окрику, і в насмішці, і в мимохідь, здавалося б, кинутому зауваженні, в якому навіть не кожний дорослий відчує байдужість, і – це дуже серйозна справа – в поблажливості дорослого до дитини, і в байдужості.

Несправедливість ображає, уражає самолюбство, обурює дитину, породжує в її душі найрізноманітніші форми активного і пасивного протесту. Те, що в дорослого викликає легке хвилювання, у дитини може стати джерелом великого горя. Дитину, яка має тонку, чутливу натуру, гнітить, вражає байдужість. Є діти, які відзначаються особливо великою чутливістю, їх збуджує крик учителя, навіть коли вчитель кричить не на неї, боязку дитину, а на кого-небудь у класі. Від крику учень буквально ціпеніє, дерев”яніє. Страх настільки сковує дитину, що вона не чує навіть власного імені; мова вчителя втрачає для неї смисл, вона не може зрозуміти про що вчитель говорить. Буває, що 15-20хв уроку випадають із свідомості учня. Він продовжує механічно робити те, що робив до того часу, коли страх оглушив, приголомшив його свідомість. Якби вчитель знав, що в ті хвилини, коли він наближається до парти, у хлопчика тремтять ноги! Важко знайти що-небудь неприпустиміше в школі, де кожне слово повинно бути пройняте духом високої гуманності й чуйності, де відносини між людьми не повинні затьмарюватися боязню. Школа і страх – поняття такі ж несумісні, як краса і потворність.

Страх небезпечний не тільки сам по собі. У переважній більшості випадків дитина нарешті позбувається страху. Але під впливом страху вона протягом тривалого часу не може нормально розвиватися. Найкращий час для повноцінного розумового розвитку втрачається.

Людину можна привчити до страху і залякування, але ця мерзенна звичка морально розкладає, породжуючи підлість, лицемірство, підлабузництво. Покора зі страху, з боязні перетворює людину в жорстоку, безсердечну істоту. Однією з найважливіших умов морального здоров”я є добра воля людини, що грунтується на усвідомлення обов”язку. Питання про психічний стан дитини – про її радощі і прикрощі, про потрясіння і захворювання – не повинно сходити з порядку денного педагогічної ради, семінарів з проблем теорії і практики виховання.

Вимогливість, за твердим переконанням В.О.Сухомлинського, починається з глибокої поваги до сил і можливостей дитини. По-справжньому вимагати – це означає вміти зрозуміти і відчути серцем, що учневі під силу, а що ні. До тієї межі, до якої дитина може піднятися при максимальному напруженні своїх сил, їй потрібно допомогти піднятися. Переконати людину, що поставлена мета досяжна, - це й означає по-справжньому вимагати і водночас по-справжньому поважати.

У контексті цього важливо пам’ятати пораду видатного українського педагога В. Сухомлинського: «Людина з дитинства повинна пізнавати іншу людину — її думки, почуття, найтонші та найскладніші порухи душі, прагнення, поривання...» Як важливо вчителю розпізнати кожну особистість, допомогти конкретному вихованцю оволодіти майстерністю складання проекту свого життєвого шляху, а, отже, для цього конче потрібно опанувати та реалізовувати на практиці педагогічну діагностику, яка передбачає вивчення й ідентифікацію індивідуальності кожної особистості; проведення педагогічного спостереження, бесід, анкетування, тестування з метою встановлення добору особистісних якостей, стилю поведінки, пояснити їй мотиви, прагнення або передбачити життєвий шлях у майбутньому. Для досягнення зазначеної мети у процесі діагностичних процедур установлюються передумови навчання, розвитку та виховання кожної особистості, необхідні для організації оптимально спланованого навчально-виховного процесу. Педагогічна діагностика спрямовується на вивчення та розпізнання стану об’єктів (суб’єктів) навчання, розвитку та виховання з метою встановлення гуманної взаємодії вчителя й учня.

Анкета для учнів

«Оцінювання успішності навчальної роботи»

1.На уроках яких учителів вам цікаво?

2.Завдання з яких предметів ви виконуєте з інтересом (із задоволенням)?

3.Хто з учителів, на вашу думку, справедливо виставляє оцінки?

4.Творчі завдання з яких предметів ви виконували в цьому навчальному році?

5.У кого з учителів ви отримуєте ґрунтовні знання?

6.Чи відчуваєте ви задоволення від навчання в гімназії?

7.Назвіть 3 предмети, які вам подобаються. Чому?

8.Хто з учителів на уроці дає багато інформації?

9.Подобається вам відповідати усно біля дошки?

10.Що найбільше подобається вам із різних форм опитування:

-індивідуальний залік;

-контролююча самостійна робота;

-усні відповіді на запитання;

-письмова робота;

-спільна робота в мікрогрупі?

11.Чи списуєте ви під час контрольних робіт?

12.Вас влаштовують оцінки, які виставляють учителі?

13.Чи часто ви робите на уроках самоаналіз навчальних досягнень?

14.Чи є можливість на уроках проявити себе?

14.Якщо вам щось незрозуміло, чи завжди звертаєтесь до вчителів?

15.Як ви вважаєте, знання, які ви отримуєте на уроках, знадобляться вам у майбутньому?

16.Чи відчуваєте ви в гімназії творчу атмосферу?

17.Чи помічають педагоги, адміністрація ваші досягнення?

18.Що пропонуєте зробити для поліпшення взаєморозуміння між учителем та учнем?

Для батьків. Перші кроки в школі...

Ваша дитина недавно пішла до школи. Перші успіхи і перші труднощі. Гадаю, ви вже помітили, як багато залежить від правильної організації навчальної роботи.

Правильно роблять ті батьки, які дають зрозуміти малюку, що за своєю важливістю уроки знаходяться на одному рівні з найсерйознішими справами, якими зайняті дорослі. Маленький школяр це чудово відчуває. Раніше у нього не було справ, які б батьки не могли переривати за бажанням. Пішов гуляти в двір - можуть у будь-яку хвилину покликати; почав гру - можуть зупинити, гукаючи на обід. І раптом тепер з'являється таке заняття, яке ні тато, ні мама не переривають. Звичайно, що у цієї діяльності формується особливий статус в очах дитини. Адже якщо її не можна відривати від занять подібно до того, як не можна заважати мамі чи татові, коли вони працюють, якщо старші намагаються не турбувати, не шуміти і не дозволяють відволікати юного учня навіть гостям, - значить уроки є настільки ж важливими, як і робота, яку виконують дорослі.

Допоможіть своїй дитині виробити звичку систематично, успішно виконувати домашнє завдання. Якою б хорошою не була погода, яка б цікава передача не йшла по телебаченню, чий би день народження не святкували сьогодні, тобто, щоб не трапилося, - уроки завжди повинні бути зроблені й зроблені добре. Виправдання невивченим урокам немає і не може бути! Це необхідно дати зрозуміти маленькому школяреві з перших його кроків на шляху навчання.

За уроки без зволікань

Одне з найважливіших правил приготування уроків - починати роботу негайно. Чим довше людина не починає роботи, тим більше зусилля необхідно їй для того, щоб примусити себе взятися за неї, тим довшим буде період входження в неї.

Сказане цілком справедливе і стосовно школяра. Для нього початковий етап роботи теж найважчий і найнеприємніший. Тут дуже важливим моментом є чітке встановлення строків для приготування домашнього завдання. Заняття завжди повинні починатися в один і той самий час. Тільки якісь надзвичайні обставини можуть бути причиною зміщення часу. Зараз ви повинні допомогти дитині правильно розподілити день. У старших класах ваш учень це робитиме самостійно.

Постійність часу, що відводиться на заняття, значною мірою сприяє і тому, щоб період включення в роботу був максимально коротким і легким. Ті, хто не привчений до режиму, довго "розкачується", відтягуючи час початку занять.

Добре відомо, що учень, який звик займатися в один і той самий час, не лише відчуває його наближення, а в нього з'являється до цього моменту усвідомлена або не усвідомлена схильність до розумової праці. Чим старший школяр, тим міцніша в нього звичка займатися в один і той самий час, тим сильніше виражена ця схильність і тим більше вона усвідомлена. Такі учні приступають до роботи швидко, без вагань. Вступає в дію те, що на мові психології називається виробленою установкою.

При такому підході дитині практично не доводиться насильно примушувати себе сідати за уроки. Коли з'явилась установка, коли людина звикла починати роботу без зволікання, - період входження в неї буває коротким, майже непомітним. У таких випадках будь-яка робота залишає, як правило, хороші спогади. Людина легко працює, багато встигає зробити і в результаті - багато досягає в житті.

Від уроків не відволікайся

Дуже важливо привчити дитину займатися, не відволікаючись на сторонні справи, зібрано і в хорошому темпі. Цьому теж повинні навчити їх старші. Як правило, у маленького школяра існує дві причини для відволікання. Одна з них - гра. Сівши з твердим наміром готувати уроки, він може легко загратися, побачивши на столі солдатика, машинку, деталі "конструктора".

Інша причина - наче ділова. Школяр постійно відволікається, щоб загострити олівець, вставити стержень у ручку, знайти лінійку, щоденник. У будь-якому із цих випадків процес втягування в роботу переривається і його щоразу доводиться починати з найнеприємнішої початкової фази - фази примушування самого себе. Чим більше буде таких відволікань, тим більшої напруги вимагатиме від школяра приготування уроків та неприємніше буде сідати за підготовку до занять наступного разу.

Щоб уникнути цього, варто чітко дотримуватися такого правила: до початку виконання домашніх завдань зі столу повинно бути забрано все, що не має до них відношення, підготовлено потрібне для роботи.

Варто зауважити, що відволікати маленького учня можуть і самі батьки. Коли ви допомагаєте дитині готувати уроки, постарайтеся робити якнайменше зауважень. Звичайно можна, коли малюк переключив увагу на щось інше, повернути його до роботи жестом, кивком голови, неголосним нагадуванням: "Пиши, пиши", здивованим запитанням: "Чому ж ти не розв'язуєш?". Нотації, довгі роздуми, роздратовані вигуки недопустимі: вони лише додатково заважають дитині.

Іноді вважають, що невміння взятися за справу - деяка вікова особливість дитини і що, підростаючи, вона таким уміння оволодіває непомітно, сама по собі. Ця думка безпідставна. Привчати дитину правильно займатися потрібно з перших днів її навчання в школі.

Існує ще один важливий момент для вироблення звички обов'язковості й систематичності приготування уроків. Необхідно, щоб у школяра було постійне місце для занять, найкраще - окремий столик і поличка для книг.

Зауважте, я маю на увазі не просто зручне місце для занять, а постійне. Справа в тому, що в кожної людини, а в школяра особливо, виробляється установка не лише на певний час, але і на певне місце для роботи. Коли така установка стає міцною, то йому буває достатньо сісти за звичний стіл, як "сам собою" приходить робочий настрій, виникає бажання приступити до занять.

Доти, поки в дитини по-справжньому не вироблене уміння керувати своєю поведінкою, бажано, щоб робоче місце для неї було місцем лише для занять. Читати книжку - десь інакше, розглядати картинки в журналах - не тут.

Запам'ятайте, щоб постійне місце роботи допомагало виробити у школяра звичку до внутрішньої мобілізації з моменту початку занять, краще, аби дитина не робила тут більше нічого, що для неї є необов'язковим і не вимагає зосередженості.

Отже, якщо ви будете послідовно формувати у своєї дитини звичку до організованості, самостійності в роботі, то в майбутньому виконання домашнього завдання для вашого школяра буде швидким, успішним і не завдаватиме вам зайвих клопотів.

Критерії

оцінки діяльності навчальних закладів

щодо організації виховної роботи

Для подолання протиріч між темпами суспільного та індивідуального соціально-культурного розвитку сучасні навчальні заклади потребують створення, освоєння та впровадження виховних технологій та інновацій, спрямованих на орієнтацію особистості до зростаючих змін у суспільстві, готовності до майбутнього життя шляхом самореалізації, саморозвитку її здібностей, творчості та соціалізації в цілому. Нині духовно-моральний стан суспільства вимагає розробки принципово нових підходів до виховання підростаючого покоління і критеріїв оцінки організації і змісту виховної діяльності.

Навчальний заклад – це складна соціально-педагогічна система, що виконує замовлення суспільства – формувати інтелектуальну, творчу особистість, здатну жити і творити в умовах, що постійно видозмінюються і розвиваються, забезпечуючи прогрес культурного розвитку країни.

Для того, щоб прогнозувати свою діяльність, успішно здійснювати організацію та управління виховним процесом, необхідно аналізувати тенденції, процеси, що відбуваються у суспільному житті країни, досконало знати внутрішні потенційні можливості і ресурси свого навчального закладу, опиратися на оптимальний об’єм і зміст регіонального компоненту, використовуючи найбільш раціональне й оптимальне для даного закладу та мати чіткі механізми здійснення контролю і моніторингу.

Успішним може бути той заклад, в якому створено цілеспрямовану виховну систему роботи, що опирається на сучасні запити держави та в якому задіяні всі суб’єкти виховного процесу, готові до практичної реалізації цієї системи.

Одним з найважливіших показників ефективності управління в навчальному закладі (загальноосвітньому, позашкільному, професійно-технічному, вищому) на сучасному етапі є результативність національного виховання учнівської та студентської молоді, його системний характер, втілення в життя ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв українського народу, форм соціальної практики, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь відповідно до природно-історичного розвитку матеріальної та духовної культури нації.

Критерії оцінки результативності виховної діяльності навчального закладу

1. Забезпечення функціонування системи виховної діяльності закладу.
2. Управління виховною діяльністю навчального закладу.
3. Результати виховних досягнень учнів, вихованців, студентів.

Показники першого критерію

1.      Чітке усвідомлення моделі сформованої особистості як мети виховання.

2.      Забезпечення умов реалізації соціального замовлення для розвитку конкурентоспроможної життєвотворчої особистості.

3.      Комплексність у процесі прогнозування системи виховання учнівської та студентської молоді.

4.      Пріоритетні напрями системи національного виховання.

5.      Орієнтація на загальнолюдські, національні цінності в процесі здійснення виховних заходів.

6.      Функціонування учнівського та студентського самоврядування на демократичній основі співуправління різних поколінь.

7.      Індивідуалізація виховного процесу відповідно до формули «від саморозвитку – до самовиховання».

8.      Висока фахова та методична підготовка вчителів і викладачів, їх готовність до здійснення виховного процесу тощо.

9.      Задоволеність батьків результатами навчання і виховання своєї дитини, її становищем у колективі.

Показники другого критерію

1.      Визначення цілей і завдань виховання з урахуванням вимог суспільства, умов навчального закладу, вікових та індивідуальних особливостей учнів, вихованців, студентів.

2.      Наявність чіткого багатопланового координаційного центру, що забезпечує реалізацію виховних завдань закладу.

3.      Забезпечення комплексного планування з урахуванням індивідуальних інтересів, запитів, схильностей, здібностей, талантів, професійної спрямованості учнів та студентів (план виховної роботи закладу).

4.      Оперативне інформування про використання форм організації, що проводяться в навчальному закладі, та їх результативність.

5.      Прилучення до управління виховним процесом закладу представників батьківської громадськості.

6.      Регулярний контроль і аналіз результатів виховного процесу тощо.

7.      Зовнішній вигляд закладу, кабінетів, інших приміщень, їх санітарний стан та збереження майна.

8.      Наявність ефективних форм і методів організації духовно-морального виховання учнів і студентів.

9.      Задоволеність педагогів змістом, організацією й умовами трудової діяльності, взаємовідносинами в навчальному середовищі.

10.  Комфортність, захищеність учня (студента), його ставлення до основних аспектів життєдіяльності в навчальному закладі.

Показники третього критерію

1.      Сформованість ставлення учнів і студентів до Батьківщини, суспільства, сім’ї, себе, людей, природи, мистецтва, праці.

2.      Культура поведінки учнів та студентів.

3.      Зовнішній вигляд та охайність вихованців.

4.      Громадська активність учнівської та студентської молоді.

5.      Стиль стосунків між вихованцями в навчальному закладі, класі, групі, гуртку.

6.      Ставлення учнів до навчання в залежності від рівня їх здібностей.

7.      Рівень сформованості в учнів, вихованців, студентів навичок морального етикету.

8.      Рівень духовно-морального виховання випускників навчального закладу.

9.      Уміння і прагнення до пізнання, прояву й реалізації своїх здібностей.

10.  Креативність вихованця, наявність високих досягнень в одному чи декількох видах діяльності.

11.  Вибір моральних форм і способів самореалізації і самоствердження.

12.  Наявність позитивної самооцінки, впевненості в своїх силах і можливостях.

13.  Сформованість цілісного світоглядного мислення вихованців (світопізнання, світобачення, світовідчуття).

В процесі аналізу й оцінки виховної діяльності навчального закладу за показниками трьох критеріїв застосовуємо таку методику: з кожного показника виводиться оцінка в балах відповідно до відсотків, що відображає рівень реалізації на практиці закладених у ньому вимог. Таких рівнів три: високий – забезпечується реалізацією більшості вимог, закладених в кожному з показників, на 90-100% (80-100 балів); середній – забезпечується реалізація вимог на 70-80% (60-80 балів); достатній – здійснюється часткова реалізація вимог на 50-60% (40-60 балів).

Критерії виховної діяльності педагога-організатора,

класного керівника, куратора групи, керівника творчого об’єднання

позашкільного навчального закладу

·   Доцільність вибору форм, методів і засобів організації виховної роботи (за спрямованістю);

·   Продуктивність (за результатом, рівнем знань, вихованістю учнів, вихованців, студентів);

·   Оптимальність сучасних засобів і прийомів виховної діяльності;

·   Творчість (за змістом діяльності).

Показники:

1.       Уміння поставити найближчі педагогічні завдання і перспективи в роботі з кожним вихованцем та колективом в цілому.

2.      Створення атмосфери взаємної доброзичливості, взаємоповаги, взаємодопомоги.

3.      Врахування і використання виховної ролі сім’ї у формуванні особистості.

4.      Вміння вести психолого-педагогічні спостереження і використовувати інформацію про особисті якості учнів (студентів).

5.      Організація спільної діяльності, спрямованої на колективні творчі справи.

6.      Толерантне ставлення до вихованців, об’єктивна оцінка їх вчинків.

7.      Інтерес до суспільного життя країни, знання правових норм.

10. Загальна етична культура.

11. Естетична культура і розвиток художньої творчості учнівської та студентської молоді.

12. Рівень педагогічної майстерності.

Характеристика рівнів виховної діяльності педагога-організатора, класного керівника, куратора групи та керівника творчого об’єднання позашкільного навчального закладу

Творчий рівень (9-10 балів) синтезує показники, що характеризують здібності, мотиви, знання і вміння особистості, що чітко вирізняється новизною, оригінальністю, унікальністю. Такий стан притаманний переважно обдарованим особистостям і забезпечує творчий результат будь-якої діяльності без особливих зусиль.

Цьому рівню властиві: креативність, образне (творче) мислення, відкритість до інновацій, пошук або творення нових ідей, нестандартні підходи в розробці проблем, чутливість до ключових найперспективніших ліній пошуку. Мотивація до діяльності зумовлена переважно внутрішньою потребою до творчої самореалізації.

Високий рівень (7-8 балів) характеризується досконалим володінням знаннями, вміннями, навичками у сфері творчої діяльності, здатністю до осмислення нових ідей, самостійністю в проектуванні педагогічних систем на інноваційному рівні, проявами активності та стимулюванням до творчої діяльності інших; здатністю до систематизації і узагальнення вітчизняного та світового професійного досвіду й успішного програмування його творчого використання. Провідним мотивом діяльності виступає потреба в професійній досконалості.

Середній рівень (4-6 бали) відрізняється наявністю окремих знань, умінь і навичок, що характеризують творчість педагога; періодичними проявами активності в організації професійної діяльності; вивченні вітчизняного та світового педагогічного досвіду, який використовується ситуативно з причин повільної адаптації до змін, пов’язаних із творчими нововведеннями. Мотив діяльності – професійний.

Достатній рівень (1-3 бали) характерний для педагогів, схильних до засвоєння знань, пов’язаних з педагогічною творчістю, які цікавляться відповідною інформацією у цій сфері, проявляють інтерес до інноваційної діяльності, однак через відсутність практичних умінь і навичок творчого осмислення та реалізації ідеї досягнення вітчизняного та світового досвіду можуть впроваджувати лише в співпраці з іншими педагогами-наставниками.

Як творчий компонент виокремлюється інноваційний підхід до організації виховного процесу. При цьому варто враховувати чинники, що впливають на впровадження досягнень педагогічної науки, ідей, досвіду як основи поліпшення роботи закладу.

Критерії, що узагальнюють результативність виховання в навчальних закладах, які здійснюють інноваційний підхід до виховного процесу (творчий рівень – 100 балів)

1. Чітка скоординованість і мотиваційність роботи закладу: відповідність змісту роботи соціальному замовленню; скоординованість виховних зусиль параметрально до змісту виховного процесу; наявність альтернатив та оптимального вибору у творчій діяльності.

2. Інтегрування виховних компонентів, що виокремлюються як чинники впливу на підструктури особистості: природну, соціальну, духовну.

3. Реалізація виховання як цілісної педагогічної системи, що грунтується на загальнолюдських, національних, регіональних, етнічних цінностях.

4. Загальна психологічна комфортність у загальноосвітньому закладі, соціальна захищеність дитини та педагога, позитивна емоційна насиченість життя колективу. Дотримання правил і принципів здорового способу життя.

5. Високий рівень творчої самореалізації педагогів і учнів: діяльність за принципом – творчий педагог виховує творчого учня, вибір гуманістичної активної життєвої стратегії, розвинута самосвідомість, здатність до саморозвитку.

6. Сформованість гармонійної гуманістичної «Я-концепції» в процесі творчого самовдосконалення на позиції «сам собі учитель», «сам собі лікар», «сам собі психолог», «сам собі господар» тощо.

7. Наявність засобів, що формують потребу до творчої самореалізації.

8. Високий рівень духовного розвитку, творчого потенціалу учнів та вчителя.

9. Професійна компетентність та інноваційний підхід до діяльності закладу.

10. Високий рівень культури – інтелектуальної, моральної, духовної.

Перелік наявної документації

та інформаційно-методичних матеріалів, необхідних для проведення оцінки діяльності навчального закладу щодо організації виховної роботи

1. Управління виховним процесом навчального закладу:

·         інструктивно-нормативні документи і матеріали з проблем виховної роботи;

·         методична, довідкова література, інформаційні матеріали з проблем виховання;

·          матеріали педагогічних, вчених рад та виробничих нарад;

·         матеріали інформаційно-рекламної служби навчального закладу.

2. Робота з учнівським або студентським колективом:

• план виховної роботи
• план та матеріали роботи органів учнівського та студентського самоврядування;
• матеріали про роботу учнівських та студентських громадських організацій;
• щоденний план роботи заступника директора (ректора) з виховної роботи;
• картотека передового педагогічного досвіду з питань виховної діяльності.

3. Діяльність класного керівника, куратора, керівника творчого об’єднання та працівників соціально-педагогічної служби закладу:

·         план роботи психолого-педагогічної служби, методичних об’єднань, класних керівників, кураторів, вихователів;

·         орієнтовну програму діяльності класного керівника, куратора, вихователя, керівника творчого об’єднання;

·         психолого-педагогічна карта вивчення особистості учня, (студента);

·         матеріали передового педагогічного досвіду класного керівника, куратора, вихователя, керівника творчого об’єднання;

·         матеріали про роботу керівників гуртків, творчих та наукових об’єднань учнів та студентів;

4. Робота з батьківською громадськістю:

·         навчально-тематичний план та програму батьківського всеобучу;

·         журнал педагогічного всеобучу батьків;

·         список рекомендованої літератури для батьків з проблем виховання учнівської та студентської молоді;

·         пам’ятки та поради батькам, розроблені лікарями, психологами, юристами, педагогами;

·         матеріали передового педагогічного досвіду з проблем родинно-сімейного виховання;

·         матеріали періодики з проблем сімейного виховання.

Реалізація гуманістичної системи виховання

БЕРЕЗЕНЬ

Загальногімназійні батьківські збори

Бути на землі людиною

План проведення батьківських зборів

1.Засоби реалізації ціннісних орієнтацій освіти.

2.Людиною стати – це мистецтво. Люди – це діти своїх матерів.

3.Сім"я – ключ до щастя.

4.Приклад батьків у вихованні дітей.

5.Душі людської доброта.

6.Бути на землі людиною.

Сьогодні ми будемо міркувати над темою "Бути на землі людиною". Проблема людини й людяності хвилювала людство в усі часи. Ще в V ст. до н.е. китайський філософ Конфуцій писав про те, що "потрібно виховувати в собі людяність та доброзичливість".

Бути людяним – це оволодівати мистецтвом спілкування та навичками взаємної допомоги, радіти успіхам ближніх, любити та жертвувати, плакати та сміятися, переживати та сподіватись. Як кажуть:

Не віджени колючим словом

Того, хто руку подає,-

Так можна навіть випадково

І щастя втратити своє.

Для чого живе людина? Який слід повинна вона залишити на Землі? Перш, ніж почнемо розмірковувати над цим запитанням, я прочитаю вам притчу В.Сухомлинського.

Старий Майстер побудував кам"яний будинок. Став та дивується зі сторони. "Завтра в цьому будинку поселяться люди",- думав із гордістю Майстер.

А в цей час біля будинку грався семирічний Хлопчик. Він скочив на щойно цементований поріг і залишив на ньому слід своєю маленькою ніжкою.

-Навіщо ти зіпсував мою роботу?- з докором запитав Майстер.

Минуло багато років. Хлопчик став дорослим чоловіком. Життя його склалося так, що він часто переїжджав із міста в місто, ніде довго не затримувався, ні до чого не прив"язувався – ні руками, ні душею. Прийшла старість. Згадав Літній чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому відвідати свою Батьківщину. Приїхав чоловік на рідну землю. Зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі тільки плечима знизують – ніхто не пам"ятає цього чоловіка.

Зустрівся по дорозі старенький дідусь та й запитує:

-Щось, можливо, ти залишив після себе? Чи є в тебе син чи донька?

-Ні, не маю я ні сина, ні доньки.

-Можливо, ти посадив у нашому селі сад чи бодай деревце?

-Ні, не посадив я саду…

-Можливо, ти поле засіяв?

-Ні, не працював я у полі…

-А, можливо, ти вірші пишегш, пісні складаєш?

-Ні, і цього я не вмиію…

-Тоді хто ти такий? Що робив ти все своє життя? – з подивом запитав дідусь.

Нічого не зміг відповісти Літній Чоловік. І раптом він згадав ту мить, коли залишив свій слід на порозі одного будинку. Підійшов Чоловік до нього. Стоїть будинок, ніби вчора збудований, а на порозі – закам"янілий слідок його дитячої ніжки. "Ось і все, що залишиться після мене на землі",- з гіркотою подумав Літній Чоловік. –Але цього так мало! Не так потрібно було прожити своє життя…"

Ось така історія про трагедію життя цієї людини.

Щоб ніколи не відчути гіркоти життєвого полину, не відчути у зрілі роки, що життя пройшло марно, потрібно самому собі дати відповідь: у чому сенс мого життя, що я хочу досягти, яким я повинен бути.

Часто кажуть, що у кожної людини є дві дороги. Перша- вузька, безводна, засіяна колючками, повна небезпек… Тільки наприкінці вона стає рівною, з родючими садками. Друга дорога – поросла квітами, сповнена насолод, наприкінці стає кам"янистою, небезпечною.

Ніщо в житті не дається без зусиль, важкої праці. Людина, яка з дитинства навчилася долати перешкоди, допомагати іншим, не піддаватися спокусам, перемагати власну лінь, може стати справжньою Людиною, домогтися в житті того, чого вона хоче. Є такі чудові слова:

Витри піт солоний із чола,

І трудись, забувши про утому,

Бо людина ціниться по тому,

Чи вона зробила, що могла.

Скільки сил у неї вистачало,

Щоб на світі більше щастя стало?

Ми часто нарікаємо на дорогу, якою йдемо, на людей, які оточують нас. Ми забуваємо, що все починати потрібно із себе. Адже кожна Людина – це маленький світ, це - велика таємниця, це - непрочитана книга, це – загадка.

Ти – сам загадка. Відгадай себе,

І все, мабуть, тоді на місце стане.

Червоне, біле, ніжно-голубе

Відкриється за шторою туману.

У твоїх очах світає небокрай,

А дум плоди, мов яблука на вітах…

Насамперед себе ти розгадай,

Коли ти хочеш інших зрозуміти.

У чому ж справжня духовність людини – у самозакоханості, у самозаглибленні чи в самовіддачі на благо ближнього? Жити для себе, замкнувшись у колі особистих проблем, чи жити відкрито, заради друзів?

Велике мистецтво – розуміти ближнього, бачити у ньому добрі, позитивні риси. А чи вміємо ми це робити?  Чи вміємо сказати один одному щось приємне без лукавства, щиро?

Даруйте людям добро, радість, не чекайте віддачі. Робіть добро тим, із ким ви, можливо, зустрінетеся лише раз у житті. Пам"ятайте, що все повертається, як бумеранг.

Я вірю в силу доброти,

Добро завжди сильніше злого,

Дає наснагу, щоб цвісти

І світлу обирать дорогу.

Я вірю в силу доброти,

Що має долю роботящу.

Що хоче, щоб і я, і ти,

І все було у світі кращим.

(В.Крищенко)

У різних життєвих ситуаціях залишайтеся на висоті. Ніколи не втрачайте віри. Життя смугасте і в ньому чергуються успіхи й невдачі, злети і падіння. У царя Соломона була така каблучка, на якій було вирізьблено "Усе минає". Пам"ятайте це. І радість вічна, і сум не вічний. Пам"ятайте добро. Можна забувати того, із ким разом сміявся, але ніколи не забувайте того, із ким плакали. Будьте вищі від усяких пліток, заздрощів, образ. Умійте прощати всім, а собі – ніколи.

Пильнуйте за своїми думками,

Вони стають словами.

Пильнуйте за своїми словами,

Вони стають учинками.

Пильнуйте за своїми вчинками,

Вони стають звичками.

Пильнуйте за своїми звичками

Вони стають характером.

Стежте за своїм характером,

Бо він визначає вашу долю.

Найкоротша відстань між людьми – усмішка. Тож частіше усміхайтеся.

Душі людської доброта

Найогидніші очі порожні,

Найгрізніше мовчить гроза,

Найнікчемніші душі вельможні,

Найпідліша брехлива сльоза.

Найпрекрасніша мати щаслива,

Найсолодші кохані вуста,

Найчистіша душа незрадлива,

Найскладніша людина проста.

Але правди в брехні не розмішуй,

Не ганьби все підряд без пуття,

Бо на світі той наймудріший,

Хто найдужче любить життя.

Цей вірш В.Симоненка буде епіграфом до нашої розмови про добре ставлення до людей. Нерідко ми забуваємо, що в людських стосунках існують певні правила й закономірності.

Сьогодні відбудеться розмова про найцінніше, найвірніше, вічний людський скарб – ДОБРОТУ.

Крім доброти у світі є й інші людські почуття – любов, прощення. Їх не придбаєш у магазині, їх ні в кого не позичиш, їх просто можна виховати і виростити в собі. Кожному під силу навчитися бути добрим, людяним, милосердним.

Для краси народжується квітка,

для родин народжується рід,

для польоту – лебідь і лебідка,

а людина для добра і щастя.

Другий мудрець сказав:

"Живи, добро звершай!

Та нагород за це не вимагай.

Лише в добро і правду віра

Людину відрізня від мавпи й звіра.

Хай оживає істина стара-

Людина починається з добра!"

Милосердя, доброта… Ще з давньогрецьких часів благодійність була великою чеснотою. Цілком природним і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого.

Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді – це завжди було в характері нашого народу.

Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш,

Коли на радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово,

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте. 

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людинів.

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти.

Доброта і милосердя – багатоликі. Потреба в них є повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди. Навіть там, де гори спокійні й земна твердь не хитається під ногами.

Милосердя й доброта, як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило сьогодні свою цінність, а його зміст звівся в основному до милостині? Невже для того, щоб виіскрити доброту з наших сердець, потрібні землетрус чи Чорнобильська катастрофа? Хіба без них не можна бути милосердним? Хіба у звичному плині днів немає людей, які потребують допомоги?

Лікування добротою потребують не тільки хворі й самотні, а й цілком благополучні і здорові люди, у яких душа черства й глуха до горя чужого. Лікування милосердям потрібне і тим, хто не бачить і не чує кривди і болю, несправедливості, горя.

"Треба, щоб за дверима кожної задоволеної, щасливої людини стояв хто-небудь із молотком і постійно нагадував би стуком, що є нещасні…"- так писав письменник А.Чехов.

Не нарікай на глухість душ людських

І не гостри в злобі на них зубів…

А ти що людям доброго зробив,

що вимагаєш доброти від них?

Чого мовчиш, подумай і збагни,

Але уже з низької висоти,

І зваж, і переваж, а хто ти є?

І зваживши, нікого не вини,

а сам в своє більмо душі заглянь,

чи там хоч раз добром світила рать

і променем зорилася святим?

І ти збагнеш, що до твоїх страждань

Не відгукнеться власна глухомань,

А ти шукаєш в людях доброти…

Мати репутацію симпатичної людини, відчувати любов, повагу, прихильне ставлення людей до самого себе – вічне прагнення кожного. У різних ситуаціях, за різних обставин одна й та сама людина поводить себе неоднаково. Чи існує якийсь загальний принцип поведінки? Так, є, і в ньому втілена мудрість позитивного ставлення до людей: "Поводь себе з іншими так, як хотів би, щоб інші поводилися з тобою".

І на завершення скажу словами Ліни Костенко:

І в житті, як на полі мінному,

я просила в цьому сторіччі

хоч би той магазинний мінімум:

-Люди, будьте взаємно ввічливі!-

І якби на те моя воля,

 написала я б скрізь курсивами:

Так багато на світі горя,

Люди, будьте взаємно красивими.

"Добрий приклад кращий за сто слів", "приклад ліпше, ніж наука", "бурчання наскучить, приклад научить" – ці мудрі народні вислови втілюють велику педагогічну правду, оскільки вони є наслідком багатовікових спостережень і узагальнень.

Народ підмічає, що повноцінне виховання дітей відбувається лише в щасливих сім"ях, де першоосновою шлюбу є мотиви високоморального порядку – любов, повага, вірність, взаємодопомога подружжя. Лише такий сімейний устрій породжує почуття довіри дітей до старших, усвідомлення того, що батьки воліють передати дітям у спадок все найцінніше з того, що мають самі: знання, досвід, мудрість життя. Лише в благодатній атмосфері злагоди й любові зростають такі високоморальні якості як порядність, щирість, доброзичливість, працелюбність, шана до старших тощо. І навпаки, відсутність любові, духовної єдності, довір"я і взаємоповаги між батьком і матір"ю ведуть до чвар, конфліктів, подружньої невірності. Все це травмує дитячі душі, породжує неспокій, страждання у юних серцях.

Повсякчас користуючись прикладом у сімейній практиці виховання дітей, батьки мають враховувати особливості його застосування в підлітковому віці дитини. Варто зауважити, що підліткам властива завищена критичність, що вони безкомпроміснів. Непідкупні і щирі в своїх почуттях, вони не прощають фальші і не йдуть на компроміси. Отже, слова батьків ні в якому разі не повинні розходитися зі справами. Усі дорослі причетні до процесу виховання повинні пам"ятати, що дитина – не "розумна машина", не комп"ютер, куди досить закласти відповідні відомості, і матимеш жаданий результат. Щоб "інформація спрацювала", потрібне постійне спілкування з дитиною.

Ось як образно і вдало висловлюється про слово великий педагог, письменник В.О.Сухомлинський: "Слово – найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим залізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу і безнадію й оодухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати усмішку і сльозу, породити віру в людину і заронити зневіру, надихнути на працю і скувати сили душі… Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити людину".

Подивися навколо – хто потребує поради, доброго слова, співчуття, допомоги.

Постав себе на місце іншого.

Зрозумій і виконай його бажання.

Прощай помилки іншим.

Принеси іншому радість.

Сказав – зроби.

Помилився – визнай.

Забукв – попроси пробачення.

Говори те, що думаєш.

Не впевнений – не обіцяй.

Не можеш сказати правду – поясни, чому.

Не видавай чужу таємницю.

Будь завжди привітним.

Не примушуй за тебе хвилюватися.

Підступне зло на Землі, але невтомні й непереможні сили добра. А починається боротьба зі злом найперше з подолання у собі таких простих, звичайних, загальнолюдських вад, як заздрість, лінощі, байдужість, нечесність, хитрість, лукавство.

Пам"ятайте! Щоб люди поважали вас, приязно ставилися до вас, завжди дотримуйтеся золотого правила вихованості:

Ставтеся до людей так, як би ви хотіли, щоб люди ставилися до вас!

Хай мудрість та доброта стане вам девізом у житті!

Сім"я – ключ до щастя

Усе найкраще, що є на землі, починається з сім"ї. Сім"я дає життя дитині. Мамина ласка, бабусина доброта, дідусева мудрість, тепло хатнього затишку в колі рідних на все життя залишають глибокий слід у душі та серці кожної людини. Завжди якось по-особливому зворушливо, з великою теплотою згадується те родинне гніздо, з якого ми вийшли у світ широкий.

Тому без перебільшення можна сказати: "Сім"я – ключ до щастя". Саме так ми назвали сьогоднішні батьківські збори.

У народі завжди говорилося: "Без сім"ї немає щастя на землі" або "Чоловік і жінка – найкраща спілка". І розлучень майже не було. А от зараз майже щорічно понад 180 тис. сімей розлучаються, тобто кожна третя сім"я. Тому народна мудрість вчить, як берегти шлюб. Народ засуджував пияцтво, ледарство, образи, брехню, лицемірство, сварки, бійки, несправедливість, грубощі, ревнощі, подружню зраду, статеву розпусту.

Родинна злагода вселяє життєвий оптимізм, віру в справедливість, допомагає жити, творити, трудитися, переборювати труднощі.

Ідеальною, за українським родинознавством, вважається така сім"я, в якій взаємини між чоловіком і дружиною складаються на основі їхньої рівноправності, на засадах взаємного кохання, довіри й поваги, подружньої вірності, духовної спільності, співробітництва та взаємодопомоги у вихованні дітей. Про такі сім"ї в народі кажуть: "Живуть, як пара голубів". Батько і мати мають реальну можливість повторити та продовжити себе у своїх нащадках.

Ви, батьки, повинні закріпити в свідомості дитини думку про те, що кожна людина – і найменша дитина, і зрілого віку людина, і на схилі літ – мають право на щастя. Вам необхідно вміти вимагати великої сердечної чутливості до духовного світу інших людей, до гармонії з оточуючим світом. Піклуватись про те, щоб в душі її міцно утвердились ті святині, які були б для дитини такі ж дорогі, як власне життя, як честь і совість, віра в добро, віра у велику, чудодійну силу праці, віра в самого себе.

Людиною стати – це мистецтво

Люди – це завжди діти своїх батьків

З великою тривогою свого часу В.О.Сухомлинський говорив про те, що школа багато дає знань про навколишній світ і зовсім мало – про саму людину, а без цього неможливе свідоме самовизначення особистості.

Справді, школяр, досягаючи віку, який характеризує певний рівень його дорослості, майже не володіє знаннями про самого себе, не уявляє себе як особистості: соціальної спрямованості, властивостей темпераменту, характеру, не знає особливостей свого мислення, власних здібностей, таланту, професійної придатності тощо…

Це є однією з причин того, що значна частина молодих людей перебуває в стані недовершеного розвитку, оскільки вони не відчувають міцного грунту, від якого можна відштовхнутись і швидкими темпами рухатись до найвищого рівня довершеності.

Найбільш типовими помилками сімейного виховання є:

1.Дефіцит позитивного спілкування батьків з підлітками.

2.Відсутність у дорослих стійких власних моральних установок.

3.Організація життя в сім"ї не сприяє формуванню у дитини моральних звичок.

4.Батьки не знають і не розуміють внутрішнього світу своєї дитини.

Засоби реалізації ціннісних орієнтацій освіти

На жаль, необхідно погодитися з відомим культурологом А.І.Арнольдовим, що "наш час вже цілком можна назвати часом великих знань і малої культурності. Людські знання збільшились, а культура зменшилась, спостерігається своєрідна девальвація ставлення до неї людини, зростає дефіцит культури". У нас культ знань замінено культом освіти. Маємо стійке протиріччя між знаннями, які отримують люди, освітою та їх культурою, існує дефіцит духовності, маємо значні прояви безкультурності.

Здобувши освіту, більшість людей вважає мету досягнутою, а себе- інтелігентом.  З іншого боку, освіта є основою розвитку культури, людини культури.

Людина культури – це духовно багата особистість, яка володіє творчими здібностями, віддана своїй справі, захоплена нею, розуміє необхідність розвитку духовних потреб пізнання, краси, спілкування, пошуку сенсу життя, щастя, наявності ідеалу, орієнтована на загальнолюдські цінності, світову й національну духовну культуру.

Людина культури – це гуманна особистість. Гуманність – царина моралі, в якій любов до людей передбачає милосердя, чуйність, доброту, емпатію, розуміння цінності й індивідуальності кожної людини, толерантне ставлення до людини будь-якого соціального статусу в суспільстві, особистісних якостей.

Людина культури – особистість творча, її творчість знаходить вияв у всіх сферах життєдіяльності людини: у праці, спілкуванні, побуті, організації дозвілля.

Людина культури – це незалежна особистість, яка здатна до самовизначення у світі культури, вміє приймати рішення і нести відповідальність за свої вчинки.

Формування людини культури починається в родині, а продовжується в навчальних закладах. Високе звання "вчитель", "батько-мати" набувають свого справжнього сенсу лише тоді, коли воно неввіддільне від поняття "культура".

Учителю, який важкий твій труд,

Та коли очі світяться завзяттям,

Все хочуть вміти, все бажають знати,

Тоді, учителю, легкий твій труд.

Який приємний, вчителю, твій труд,

Коли ти відчуваєш душ єднання,

Збулись у дітях мрії й сподівання,

Тоді твій, вчителю, приємний труд.

Література

1.Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ ст.”) – К., 1994.

2.Закон України “Про загальну середню освіту”, - К., 1999.

3.Галузинський В. М., Євнух М. Б. Педагогіка: теорія та історія. – К.,

1995.

4.Касьяненко М. Д. Педагогіка співробітництва. – К., 1993.

5.Сайт “Острів знань” – http://ostriv.in.ua.

6. Кульчицька О. Творча обдарованість. Специфіка дитячої обдарованості // Обдарована дитина. — 2001. — № 1.

7. Полякова Г.С., Сунітко І.М., Токарева Л.Д. Шляхи вивчення творчої дитини // Обдарова дитина. — 1999. — №6.
8. Про Концепцію становлення мережі середніх закладів освіти для розвитку обдарованості //Інформ.зб. М-ва освіти України. — 1996. — №17/18.
9. Психология развивающейся личности /Под ред. А.В.Петровкого. — М.: Педагогика, 1987.