ДУШІ ЛЮДСЬКОЇ ДОБРОТИ
План виступів на батьківських зборів
1.Засоби реалізації ціннісних орієнтацій освіти.
2.Людиною стати – це мистецтво. Люди – це діти своїх матерів.
3.Сім"я – ключ до щастя.
4.Приклад батьків у вихованні дітей.
5.Душі людської доброта.
6.Бути на землі людиною.
Засоби реалізації ціннісних орієнтацій освіти
На жаль, необхідно погодитися з відомим культурологом А.І.Арнольдовим, що “наш час вже цілком можна назвати часом великих знань і малої культурності. Людські знання збільшились, а культура зменшилась, спостерігається своєрідна девальвація ставлення до неї людини, зростає дефіцит культури”. У нас культ знань замінено культом освіти. Маємо стійке протиріччя між знаннями, які отримують люди, освітою та їх культурою, існує дефіцит духовності, маємо значні прояви безкультурності.
Здобувши освіту, більшість людей вважає мету досягнутою, а себе- інтелігентом. З іншого боку, освіта є основою розвитку культури, людини культури.
Людина культури – це духовно багата особистість, яка володіє творчими здібностями, віддана своїй справі, захоплена нею, розуміє необхідність розвитку духовних потреб пізнання, краси, спілкування, пошуку сенсу життя, щастя, наявності ідеалу, орієнтована на загальнолюдські цінності, світову й національну духовну культуру.
Людина культури – це гуманна особистість. Гуманність – царина моралі, в якій любов до людей передбачає милосердя, чуйність, доброту, емпатію, розуміння цінності й індивідуальності кожної людини, толерантне ставлення до людини будь-якого соціального статусу в суспільстві, особистісних якостей.
Людина культури – особистість творча, її творчість знаходить вияв у всіх сферах життєдіяльності людини: у праці, спілкуванні, побуті, організації дозвілля.
Людина культури – це незалежна особистість, яка здатна до самовизначення у світі культури, вміє приймати рішення і нести відповідальність за свої вчинки.
Формування людини культури починається в родині, а продовжується в навчальних закладах. Високе звання “вчитель”, “батько-мати” набувають свого справжнього сенсу лише тоді, коли воно неввіддільне від поняття “культура”.
Людиною стати – це мистецтво. Люди – це завжди діти своїх батьків
З великою тривогою свого часу В.О.Сухомлинський говорив про те, що школа багато дає знань про навколишній світ і зовсім мало – про саму людину, а без цього неможливе свідоме самовизначення особистості.
Справді, школяр, досягаючи віку, який характеризує певний рівень його дорослості, майже не володіє знаннями про самого себе, не уявляє себе як особистості: соціальної спрямованості, властивостей темпераменту, характеру, не знає особливостей свого мислення, власних здібностей, таланту, професійної придатності тощо…
Це є однією з причин того, що значна частина молодих людей перебуває в стані недовершеного розвитку, оскільки вони не відчувають міцного грунту, від якого можна відштовхнутись і швидкими темпами рухатись до найвищого рівня довершеності.
Найбільш типовими помилками сімейного виховання є:
1.Дефіцит позитивного спілкування батьків з підлітками.
2.Відсутність у дорослих стійких власних моральних установок.
3.Організація життя в сім’ї не сприяє формуванню у дитини моральних звичок.
4.Батьки не знають і не розуміють внутрішнього світу своєї дитини.
Сім’я – ключ до щастя
Усе найкраще, що є на землі, починається з сім’ї. Сім’я дає життя дитині. Мамина ласка, бабусина доброта, дідусева мудрість, тепло хатнього затишку в колі рідних на все життя залишають глибокий слід у душі та серці кожної людини. Завжди якось по-особливому зворушливо, з великою теплотою згадується те родинне гніздо, з якого ми вийшли у світ широкий.
Тому без перебільшення можна сказати: “Сім’я – ключ до щастя”. Саме так ми назвали сьогоднішні батьківські збори.
У народі завжди говорилося: “Без сім’ї немає щастя на землі” або “Чоловік і жінка – найкраща спілка”. І розлучень майже не було. А от зараз майже щорічно понад 180 тис. сімей розлучаються, тобто кожна третя сім’я. Тому народна мудрість вчить, як берегти шлюб. Народ засуджував пияцтво, ледарство, образи, брехню, лицемірство, сварки, бійки, несправедливість, грубощі, ревнощі, подружню зраду, статеву розпусту.
Родинна злагода вселяє життєвий оптимізм, віру в справедливість, допомагає жити, творити, трудитися, переборювати труднощі.
Ідеальною, за українським родинознавством, вважається така сім’я, в якій взаємини між чоловіком і дружиною складаються на основі їхньої рівноправності, на засадах взаємного кохання, довіри й поваги, подружньої вірності, духовної спільності, співробітництва та взаємодопомоги у вихованні дітей. Про такі сім’ї в народі кажуть: “Живуть, як пара голубів”. Батько і мати мають реальну можливість повторити та продовжити себе у своїх нащадках.
Ви, батьки, повинні закріпити в свідомості дитини думку про те, що кожна людина – і найменша дитина, і зрілого віку людина, і на схилі літ – мають право на щастя. Вам необхідно вміти вимагати великої сердечної чутливості до духовного світу інших людей, до гармонії з оточуючим світом. Піклуватись про те, щоб в душі її міцно утвердились ті святині, які були б для дитини такі ж дорогі, як власне життя, як честь і совість, віра в добро, віра у велику, чудодійну силу праці, віра в самого себе.
Приклад батьків у вихованні дітей
“Добрий приклад кращий за сто слів”, “приклад ліпше, ніж наука”, “бурчання наскучить, приклад научить” – ці мудрі народні вислови втілюють велику педагогічну правду, оскільки вони є наслідком багатовікових спостережень і узагальнень.
Народ підмічає, що повноцінне виховання дітей відбувається лише в щасливих сім’ях, де першоосновою шлюбу є мотиви високоморального порядку – любов, повага, вірність, взаємодопомога подружжя. Лише такий сімейний устрій породжує почуття довіри дітей до старших, усвідомлення того, що батьки воліють передати дітям у спадок все найцінніше з того, що мають самі: знання, досвід, мудрість життя. Лише в благодатній атмосфері злагоди й любові зростають такі високоморальні якості як порядність, щирість, доброзичливість, працелюбність, шана до старших тощо. І навпаки, відсутність любові, духовної єдності, довір"я і взаємоповаги між батьком і матір’ю ведуть до чвар, конфліктів, подружньої невірності. Все це травмує дитячі душі, породжує неспокій, страждання у юних серцях.
Повсякчас користуючись прикладом у сімейній практиці виховання дітей, батьки мають враховувати особливості його застосування в підлітковому віці дитини. Варто зауважити, що підліткам властива завищена критичність, що вони безкомпроміснів. Непідкупні і щирі в своїх почуттях, вони не прощають фальші і не йдуть на компроміси. Отже, слова батьків ні в якому разі не повинні розходитися зі справами. Усі дорослі причетні до процесу виховання повинні пам’ятати, що дитина – не “розумна машина”, не комп’ютер, куди досить закласти відповідні відомості, і матимеш жаданий результат. Щоб “інформація спрацювала”, потрібне постійне спілкування з дитиною.
Ось як образно і вдало висловлюється про слово великий педагог, письменник В.О.Сухомлинський: “Слово – найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим залізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу і безнадію й оодухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати усмішку і сльозу, породити віру в людину і заронити зневіру, надихнути на працю і скувати сили душі… Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити людину”.
Подивися навколо – хто потребує поради, доброго слова, співчуття, допомоги.
Постав себе на місце іншого.
Зрозумій і виконай його бажання.
Прощай помилки іншим.
Принеси іншому радість.
Сказав – зроби.
Помилився – визнай.
Забкв – попроси пробачення.
Говори те, що думаєш.
Не впевнений – не обіцяй.
Не можеш сказати правду – поясни, чому.
Не видавай чужу таємницю.
Будь завжди привітним.
Не примушуй за тебе хвилюватися.
Підступне зло на Землі, але невтомні й непереможні сили добра. А починається боротьба зі злом найперше з подолання у собі таких простих, звичайних, загальнолюдських вад, як заздрість, лінощі, байдужість, нечесність, хитрість, лукавство.
Пам’ятайте! Щоб люди поважали вас, приязно ставилися до вас, завжди дотримуйтеся золотого правила вихованості:
Ставтеся до людей так, як би ви хотіли, щоб люди ставилися до вас!
Хай мудрість та доброта стане вам девізом у житті!
Душі людської доброта
Найогидніші очі порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,
Найнікчемніші душі вельможні,
Найпідліша брехлива сльоза.
Найпрекрасніша мати щаслива,
Найсолодші кохані вуста,
Найчистіша душа незрадлива,
Найскладніша людина проста.
Але правди в брехні не розмішуй,
Не ганьби все підряд без пуття,
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.
Цей вірш В.Симоненка буде епіграфом до нашої розмови про добре ставлення до людей. Нерідко ми забуваємо, що в людських стосунках існують певні правила й закономірності.
Сьогодні відбудеться розмова про найцінніше, найвірніше, вічний людський скарб – ДОБРОТУ.
Крім доброти у світі є й інші людські почуття – любов, прощення. Їх не придбаєш у магазині, їх ні в кого не позичиш, їх просто можна виховати і виростити в собі. Кожному під силу навчитися бути добрим, людяним, милосердним.
Для краси народжується квітка,
для родин народжується рід,
для польоту – лебідь і лебідка,
а людина для добра і щастя.
Другий мудрець сказав:
“Живи, добро звершай!
Та нагород за це не вимагай.
Лише в добро і правду віра
Людину відрізня від мавпи й звіра.
Хай оживає істина стара-
Людина починається з добра!”
Милосердя, доброта… Ще з давньогрецьких часів благодійність була великою чеснотою. Цілком природним і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого.
Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді – це завжди було в характері нашого народу.
Не говори про доброту,
Коли ти нею сам не сяєш,
Коли на радощах витаєш,
Забувши про чужу біду.
Бо доброта не тільки те,
Що обіймає тепле слово,
В цім почутті така основа,
Яка з глибин душі росте.
Коли її не маєш ти,
То раниш людяне в людині.
Немає вищої святині,
Ніж чисте сяйво доброти.
Доброта і милосердя – багатоликі. Потреба в них є повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди. Навіть там, де гори спокійні й земна твердь не хитається під ногами.
Милосердя й доброта, як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило сьогодні свою цінність, а його зміст звівся в основному до милостині? Невже для того, щоб виіскрити доброту з наших сердець, потрібні землетрус чи Чорнобильська катастрофа? Хіба без них не можна бути милосердним? Хіба у звичному плині днів немає людей, які потребують допомоги?
Лікування добротою потребують не тільки хворі й самотні, а й цілком благополучні і здорові люди, у яких душа черства й глуха до горя чужого. Лікування милосердям потрібне і тим, хто не бачить і не чує кривди і болю, несправедливості, горя.
“Треба, щоб за дверима кожної задоволеної, щасливої людини стояв хто-небудь із молотком і постійно нагадував би стуком, що є нещасні…”- так писав письменник А.Чехов.
Не нарікай на глухість душ людських
І не гостри в злобі на них зубів…
А ти що людям доброго зробив,
що вимагаєш доброти від них?
Чого мовчиш, подумай і збагни,
Але уже з низької висоти,
І зваж, і переваж, а хто ти є?
І зваживши, нікого не вини,
а сам в своє більмо душі заглянь,
чи там хоч раз добром світила рать
і променем зорилася святим?
І ти збагнеш, що до твоїх страждань
Не відгукнеться власна глухомань,
А ти шукаєш в людях доброти…
Мати репутацію симпатичної людини, відчувати любов, повагу, прихильне ставлення людей до самого себе – вічне прагнення кожного. У різних ситуаціях, за різних обставин одна й та сама людина поводить себе неоднаково. Чи існує якийсь загальний принцип поведінки? Так, є, і в ньому втілена мудрість позитивного ставлення до людей: “Поводь себе з іншими так, як хотів би, щоб інші поводилися з тобою”.
І на завершення скажу словами Ліни Костенко:
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
-Люди, будьте взаємно ввічливі!-
І якби на те моя воля,
написала я б скрізь курсивами:
Так багато на світі горя,
Люди, будьте взаємно красивими.
Бути на землі людиною
Сьогодні ми будемо міркувати над темою “Бути на землі людиною”. Проблема людини й людяності хвилювала людство в усі часи. Ще в V ст. до н.е. китайський філософ Конфуцій писав про те, що “потрібно виховувати в собі людяність та доброзичливість”.
Бути людяним – це оволодівати мистецтвом спілкування та навичками взаємної допомоги, радіти успіхам ближніх, любити та жертвувати, плакати та сміятися, переживати та сподіватись. Як кажуть:
Не віджени колючим словом
Того, хто руку подає,-
Так можна навіть випадково
І щастя втратити своє.
Для чого живе людина? Який слід повинна вона залишити на Землі? Перш, ніж почнемо розмірковувати над цим запитанням, я прочитаю вам притчу В.Сухомлинського.
Старий Майстер побудував кам’яний будинок. Став та дивується зі сторони. “Завтра в цьому будинку поселяться люди”,- думав із гордістю Майстер.
А в цей час біля будинку грався семирічний Хлопчик. Він скочив на щойно цементований поріг і залишив на ньому слід своєю маленькою ніжкою.
-Навіщо ти зіпсував мою роботу?- з докором запитав Майстер.
Минуло багато років. Хлопчик став дорослим чоловіком. Життя його склалося так, що він часто переїжджав із міста в місто, ніде довго не затримувався, ні до чого не прив’язувався – ні руками, ні душею. Прийшла старість. Згадав Літній чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому відвідати свою Батьківщину. Приїхав чоловік на рідну землю. Зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі тільки плечима знизують – ніхто не пам’ятає цього чоловіка.
Зустрівся по дорозі старенький дідусь та й запитує:
-Щось, можливо, ти залишив після себе? Чи є в тебе син чи донька?
-Ні, не маю я ні сина, ні доньки.
-Можливо, ти посадив у нашому селі сад чи бодай деревце?
-Ні, не посадив я саду…
-Можливо, ти поле засіяв?
-Ні, не працював я у полі…
-А, можливо, ти вірші пишегш, пісні складаєш?
-Ні, і цього я не вмиію…
-Тоді хто ти такий? Що робив ти все своє життя? – з подивом запитав дідусь.
Нічого не зміг відповісти Літній Чоловік. І раптом він згадав ту мить, коли залишив свій слід на порозі одного будинку. Підійшов Чоловік до нього. Стоїть будинок, ніби вчора збудований, а на порозі – закам’янілий слідок його дитячої ніжки. “Ось і все, що залишиться після мене на землі”,- з гіркотою подумав Літній Чоловік. –Але цього так мало! Не так потрібно було прожити своє життя…”
Ось така історія про трагедію життя цієї людини.
Щоб ніколи не відчути гіркоти життєвого полину, не відчути у зрілі роки, що життя пройшло марно, потрібно самому собі дати відповідь: у чому сенс мого життя, що я хочу досягти, яким я повинен бути.
Часто кажуть, що у кожної людини є дві дороги. Перша - вузька, безводна, засіяна колючками, повна небезпек… Тільки наприкінці вона стає рівною, з родючими садками. Друга дорога – поросла квітами, сповнена насолод, наприкінці стає кам’янистою, небезпечною.
Ніщо в житті не дається без зусиль, важкої праці. Людина, яка з дитинства навчилася долати перешкоди, допомагати іншим, не піддаватися спокусам, перемагати власну лінь, може стати справжньою Людиною, домогтися в житті того, чого вона хоче. Є такі чудові слова:
Витри піт солоний із чола,
І трудись, забувши про утому,
Бо людина ціниться по тому,
Чи вона зробила, що могла.
Скільки сил у неї вистачало,
Щоб на світі більше щастя стало?
Ми часто нарікаємо на дорогу, якою йдемо, на людей, які оточують нас. Ми забуваємо, що все починати потрібно із себе. Адже кожна Людина – це маленький світ, це - велика таємниця, це - непрочитана книга, це – загадка.
Ти – сам загадка. Відгадай себе,
І все, мабуть, тоді на місце стане.
Червоне, біле, ніжно-голубе
Відкриється за шторою туману.
У твоїх очах світає небокрай,
А дум плоди, мов яблука на вітах…
Насамперед себе ти розгадай,
Коли ти хочеш інших зрозуміти.
У чому ж справжня духовність людини – у самозакоханості, у самозаглибленні чи в самовіддачі на благо ближнього? Жити для себе, замкнувшись у колі особистих проблем, чи жити відкрито, заради друзів?
Велике мистецтво – розуміти ближнього, бачити у ньому добрі, позитивні риси. А чи вміємо ми це робити? Чи вміємо сказати один одному щось приємне без лукавства, щиро?
Даруйте людям добро, радість, не чекайте віддачі. Робіть добро тим, із ким ви, можливо, зустрінетеся лише раз у житті. Пам"ятайте, що все повертається, як бумеранг.
Я вірю в силу доброти,
Добро завжди сильніше злого,
Дає наснагу, щоб цвісти
І світлу обирать дорогу.
Я вірю в силу доброти,
Що має долю роботящу.
Що хоче, щоб і я, і ти,
І все було у світі кращим.
(В.Крищенко)
У різних життєвих ситуаціях залишайтеся на висоті. Ніколи не втрачайте віри. Життя смугасте і в ньому чергуються успіхи й невдачі, злети і падіння. У царя Соломона була така каблучка, на якій було вирізьблено “Усе минає”. Пам’ятайте це. І радість вічна, і сум не вічний. Пам’ятайте добро. Можна забувати того, із ким разом сміявся, але ніколи не забувайте того, із ким плакали. Будьте вищі від усяких пліток, заздрощів, образ. Умійте прощати всім, а собі – ніколи.
Пильнуйте за своїми думками,
Вони стають словами.
Пильнуйте за своїми словами,
Вони стають учинками.
Пильнуйте за своїми вчинками,
Вони стають звичками.
Пильнуйте за своїми звичками
Вони стають характером.
Стежте за своїм характером,
Бо він визначає вашу долю.
Найкоротша відстань між людьми – усмішка. Тож частіше усміхайтеся.
| 
