Думки про виховання та навчання

Підготувала В.О.Висовень

Діти – наше майбутнє. Ця думка сприймається вже як незаперечна істина. Так що зміст її ковзає по поверхні свідомості, не зачіпаючи, не хвилюючи, не бентежачи. Та досить заглибитися в неї, співвіднести її кожному до себе, до свого життя, своєї долі, а також до суспільства, всього людства, більше того – до Всесвіту з його космічним безмежжям, як стане видимим її Вселенське значення, залежність від неї не тільки особистої долі, щастя кожного з нас, а й усього майбутнього людства. Тож погляньмо, що значить незаперечна думка «Діти – наше майбутнє» на творчому, життєносному шляху людства в будучину. Шлях той приведе – і це найважливіше для всієї історії його існування, самої сутності людства, - до суспільства миру, прогресу, творчої праці, суспільства, перейнятого духом любові, дружби, взаєморозуміння й правди.

Отже, наша молода поросль – діти, повинні бути готовими йти цим шляхом. Це означає зростати і виховуватися в атмосфері правди, сумління, доброти, праці й творчості. Рухатись уперед цим шляхом можна тільки під знаком науково-технічного прогресу, міцно оволодіваючи всіма надбаннями науки, культури, мистецтва, розвиваючи і примножуючи їх.

Із сивої давнини до нас дійшли мудрі закони народної педагогіки, втіленні в численних приказках, прислів»ях, притчах, казках. Часто вони, сформульовані інтуїтивно, основані на життєвому досвіді, передували відкриттям наукової педагогіки. Справді, хіба не вичерпно й точно сказано про необхідність буквально з перших днів життя виховувати й розвивати сина чи доньку в мудрій приказці: «Вчи дитину, поки поперек  лави лежить, бо як уподовж лави лежатиме, буде вже пізно». Або хіба не на глибокому усвідомленні пізнавально-вікових законів психології ґрунтується твердження про те, що «чого Івась не навчився, того Іван не знатиме»?

Поради мудрих людей допомагають зрозуміти, в якому напрямку слід шукати розв»язання тієї чи іншої проблеми навчання і виховання.

1. «Необхідно рішуче інтенсифікувати навчально-виховний процес, інтегрувати навчальні курси, скоротивши кількість предметів, диференціювати навчання, розвивати прагнення учнів оволодівати знаннями понад обов»язкові програми. Словом, приділяти головну увагу розвиткові індивідуальних здібностей учнів. У сучасному світі – це ключовий напрям просування вперед шкільної і вузівської справи». (Є.К.Лигачов)
2. «…Високе звання «учитель» набуває свого справжнього смислу лише тоді, коли воно невіддільне від поняття культури, моральності. Саме культурність і висока моральність роблять педагога особистістю. Без такої особистості немає школи. Особистий приклад педагога залишає слід у молодих людей на все їх наступне життя». (Є.К.Лигачов)
3. «Для того, щоб виховати людину, придатну для майбутнього, треба виховувати її, маючи на увазі цілком довершену людину, - тільки тоді вихованець стане гідним членом того покоління, в якому йому доведеться жити…» (Л.М.Толстой)
4. «Кінцева мета розумного виховання мусить полягати у поступовому утворенні в дитини ясного розуміння речей навколишнього світу і переважно суспільного, тобто того, в якому їй пізніше доведеться діяти. Відтак послідовним результатом такого розуміння має стати піднесення добрих інстинктів дитячої натури у свідоме прагнення ідеалів правди й добра». (М.І Пирогов)
5. «Мистецтво виховання має ту особливість, що майже всім воно здається справою знайомою й зрозумілою, а декому навіть справою легкою, і тим зрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним обізнана, теоретично чи практично. (К.Д.Ушинський)
6. «…Ввіряючи вихованню чисті й вразливі душі дітей, ввіряючи для того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо цілковите право спитати вихователя, якої мети він добиватиметься в своїй діяльності, і вимагати на це питання ясної й категоричної відповіді». (К.Д.Ушинський)
7. «Мистецтво виховання спирається на науку. Як мистецтво складне й обширне, воно спирається на безліч обширних і складних наук; як мистецтво, воно, крім знань, вимагає здібності й нахилу, і як мистецтво ж, воно прагне до ідеалу, якого вічно намагаються досягти і який цілком ніколи недосяжний: до ідеалу досконалої людини…» (К.Д.Ушинський)
8. «Коли освіта дає нам людину з ерудицією, то виховання створює інтелігентну й діяльну особистість у кращому значенні цього слова. Воно покладено значною мірою в основу того, що відоме під назвою морального обличчя людини, її характеру й волі…» (В.М.Бехтерєв)
9. «…Виховання передусім справа життя, дуже глибокого і різноманітного, а тому воно не вкладається у певні межі, та й не можна бути достатньо досвідченим у цій справі: що більше цієї досвідченості, то більше й чіткого усвідомлення, чого ще можна досягнути; та й мало того, що можна, а й «потрібно», інакше вийде зупинка і знищення життєвості, робота перетвориться на шаблон, на повторення того, що було раніше, замкнеться у певні нерухомі форми». (С.Т.Шацький)
10. «…Кращий засіб у справі виховання – це дати проявитися в душі дитини якомусь доброму почуттю, і, залежно від сили цього вияву, на душі тоді залишиться більш-менш глибокий слід, пам»ять про пережите, яка спрямовує волю. Нехай дізнаються діти про себе, якими вони можуть бути чесними, щирими, благородними, простими, добрими, діяльними… Нехай вони запам»ятають добрий порух своєї натури і почнуть вірити собі. Це дуже важливо». (С.Т.Шацький)
11. «…Сірість життя для дитячого віку, для підлітка і юнака є справжньою отрутою, що спричиняє величезну спрагу яскравих, гострих переживань, зрештою, байдуже, в чому б вони не виявлялись… Дітям … майже неможливо нормально поводитися, вони відчувають щось ніби справжнє захворювання, якщо в їхньому житті немає гри, швидких рухів, калейдоскопа справ і можливості докласти своїх сил. Дітям, крім необхідності бути захопленими своїми «дитячими справами», потрібно жити багатим емоційним життям. У цій галузі величезного значення набуває гра в найширшому розумінні цього слова. Для дитини мати простір для гри – значить бути нормальною…» (С.Т.Шацький)
12. «Життя – найкращий критерій не тільки істинності знань, а й стійкості переконань, єдності думки й почуття». (В.О.Сухомлинський)
13. «Сіючи мудре, добре і вічне, він водночас має формувати з підлітка людину, громадянина, достойного продовжувача справи своїх батьків». (В.О.Сухомлинський)
14. «За нову людину треба боротися, починаючи від власного самовдосконалення». (В.О.Сухомлинський)
15. «Треба любити те, що ми робимо, і тоді праця, навіть найзвичайніша, підноситься до творчості». (Максим Горький)
16. «Відкриваючи перед дитиною поетичну грань слова, я домагаюсь того, що слово, образно кажучи, стає очима, які бачать красу. Дитинство рідної мови – ой, яка це складна й відповідальна річ». (В.О.Сухомлинський).
17. «Не можна забувати дуже важливої істини: виховують не програми, не підручники, не метод, а особистість учителя… Не допустити власної педагогічної кончини, не вмерти заживо, не згаснути, і в цій вимозі полягає найважливіша умова того, щоб педагогічна праця дала нам справжнє щастя…» (В.О.Сухомлинський)
18. «Творення людини – це найвища напруга всіх духовних сил: це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво». (В.О.Сухомлинський»
19. «Розум – не що інше, як добре організована система знань». (К.Д.Ушинський»
20. «Коли вчителі перестануть учити, учні нарешті зможуть учитися». (Франсуа де Ларошфуко)
21. «Технології завтрашнього дня потребують не мільйонів поверхово начитаних людей, готових працювати в унісон на безкінечних монотонних роботах, … а людей, що можуть приймати критичні рішення, знаходити свій шлях у новому оточенні та достатньо швидко встановлюють нові стосунки в реальності, що швидко змінюється». (О.Тоффлер)
22. «Тільки той спосіб викладання правильний, яким задоволені учні». (Л.М.Толстой)
23. «Мета навчання дитини – дати їй можливість жити самостійно, без учителя». (А.Губбард)
24. «Щоб бути гарним вчителем, потрібно любити те, що викладаєш, і любити тих, кому викладаєш». (В.Ключевський)

Основні дії педагога при організації виховного процесу

Найважливішими складовими організації педагогічного процесу є: 1) аналіз ситуації і визначення мети та завдань; 2) планування виховного заходу (справи); 3) організація виховного заходу (справи); 4) здійснення виховного заходу (справи); 5) підведення підсумків, аналіз досягнутих результатів.

Одним з найважливіших джерел визначення мети і проектуван­ня виховної справи є соціальна ситуація того періоду, коли здійсню­ються виховні справи. Ця ситуація обумовлена подіями в державі і світі, державними й народними святами, ювілейними датами, суспіль­но значимими ідеями, а також подіями місцевого значення. Другим важливим джерелом є педагогічний діагноз сформованості необхідних якостей і рис проектованого типу особистості. І ще одне джерело – загальне спрямування роботи навчально-виховного закладу на певний період. Разом ці джерела наповнюють виховні справи життєвою си­лою, безпомилково визначають їх актуальність і спрямованість.

Домінуюча виховна мета (як правило, це мета морально-естетичного виховання) визначає завдання конкретних справ. У кож­ній справі виділяють стрижневу ідею, яка співпадає з одним із загаль­них напрямів виховання (розумове, моральне, естетичне, трудове і т.д.).

Завдання педагога на етапі визначення мети – врахувати соціа­льну ситуацію, підпорядкувати свою виховну діяльність домінуючій меті, встановити діагноз рівня вихованості колективу та окремих Його членів, а потім вже здійснити детальний аналіз рівня підготовки вихо­ванців до сприйняття тієї системи впливу, що передбачається в майбу­тньому виховному заході. Повинні бути отримані чіткі відповіді на питання:

а) який колектив, на який спрямовуватиметься виховний вплив?

б) який рівень його розвитку в даному напрямку?

в) чого необхідно досягти в результаті здійснення даної виховної справи?

г) якою системою виховних засобів можна досягти запланованих результатів?

Увага звертається також на аналіз недоліків, що виявлені прак­тикою виховної роботи в минулому. Після цього формується мета виховного заходу за алгоритмом: стан колективу і окремих особистос­тей — можливості педагога і школярів – визначення мети і конкрет­них завдань.

Узагальнення досвіду роботи кращих вихователів дозволяє сфо­рмулювати ряд методичних рекомендацій (правил), дотримання яких полегшить шлях до отримання високих результатів.

1. Глибоке осмислення конкретних завдань виховної справи – необхідна умова її ефективності. Ці завдання повинні бути вміло сформульовані і доведенні до усвідомлення учнів. Не варто нав'язувати свою точку зору; зумійте організувати учнів так, щоб прийняті рішення сприймалися ними як їхні власні.

2. Будь-який виховний захід (виховна справа) проектується на основі діяльнісного і комплексного підходів.

3. У будь-якій справі необхідно виділити провідну ланку, за до­помогою якої розв'язуються інші завдання.

4. Необхідно виділити зміст виховної справи у зв'язку з її за­вданнями і умовами реалізації.

5. Для кожного етапу виховного заходу повинні бути підібрані раціональні методи, прийоми і засоби реалізації.

6. При підготовці виховного заходу необхідно добиватися мак­симальної організаційної чіткості. Будь-яка виховна справа повинна стати "школою організації" для вихованців.

7. Виховна справа не терпить шаблону, трафаретності, формалі­зму, її найважливіші риси – гнучкість, широта маневрування. Виховні справи повинні бути різноманітними.

8. Виховні справи повинні мати в собі високу емоційну напругу.

На етапі планування перед педагогом постає важливе завдання — разом з вихованцями детально визначити напрями діяльності, розподілити обов'язки між учасниками, визначивши не лише те, що повинно бути зроблено, але й як це повинно бути зроблено. Відомо: самому щось зробити легше і швидше, ніж навчити цього інших. Але функція педагога в тому й полягає, щоб організувати роботу вихован­ців. Тому виховні справи плануються, готуються і проводяться сами­ми учнями під керівництвом класного керівника:

Від якості планування і організації залежить виконання виховної справи, тому педагогу, щоб не зійти з визначеного курсу в досягненні мети, необхідно навчитися відрізняти головне від другорядного, щоб деталі і дрібниці не відібрали основні сили і час.

Планування буде успішним, якщо класний керівник дотримува­тиметься таких рекомендацій:

1. Необхідно враховувати вікові та індивідуальні особливості вихованців, рівень їхньої підготовки. Надзвичайна складність вихов­них справ перетворює їх у формальний, нудний захід.

2. Виховний захід – заняття колективне. Планування повинно мати колективний характер.

3. Познайомтесь з методами сітьового планування. Навчіть уч­нів користуватись ними. Тільки при чіткій організації весь комплекс — вихователі, вихованці, засоби - можуть утворювати певний життє­діяльний процес.

Загальна теорія організації виробничої діяльності передбачає та­кий інструментарій, на який спирається технологія і який необхідно враховувати педагогам при організації виховних справ.

1. Чітке визначення мети виховної роботи, огляд всього заходу в цілому від початку до кінця (що планується досягти?).

2. Точне визначення завдань для кожного учасника заходу (за допомогою яких операцій можна досягти?).

3. Підготовка всього необхідного для майбутньої роботи (за до­помогою чого можна досягти?).

4. Встановлення норм виконання для виміру результату (розміри досягнутого?).

5. Розподіл відповідальності, адресності І часу звітності (чим стимулювати досягнення мети?).

6. Інструктаж виконавців як засіб забезпечення організаційної системи (як досягти?).

Участь в організації виховного заходу сприяє вихованню важли­вих якостей особистості: цілеспрямованість, відповідальність, уміння доводити розпочату справу до кінця, дисциплінованість. Для багатьох школярів це перевірка своїх якостей, пов'язаних з вибором професії, а також можливість розвинути організаторські здібності, уміння і нави­чки.

На цьому етапі можна дати наступні рекомендації:

1. Чітко визначити права і обов'язки кожного, хто бере участь в організації виховних справ. Влада мусить бути зосереджена в руках одного керівника.

2. Кожному учаснику справи відведіть одну функцію, яка найбі­льше відповідає його можливостям і бажанням. Не нав'язуйте дору­чень. Наголошуйте, що участь у справі добровільна.

3. Враховуйте той факт, що школярі не мають навичок організа­ції. Те, що для педагога зрозуміло і легко, для вихованця зовсім не просто. Підтримуйте впевненість вихованців в успіху, вселяйте надію на позитивний результат.

Вихователь не повинен випускати зі своїх рук управління вихо­вною справою до повного завершення. На етапі здійснення виховного заходу у педагога немало відповідальних моментів. По-перше, він стежить за здійсненням визначеної програми виховної справи, вносячи необхідні корективи, виконуючи диспетчерські функції. По-друге, педагог веде спостереження за колективом і окремими його членами, пам'ятаючи, що виховна справа розвиває у вихованців певні якості, дозволяє встановити рівень сформованості цих якостей і накреслити стратегію подальшої роботи. По-третє, педагог стежить за чітким розв'язанням організаційних питань.

Під час проведення виховних заходів педагог повинен займати правильну позицію: не сковувати дітей своєю присутністю, не заважа­ти їм вільно висловлювати свої думки і почуття. Але, разом з тим, уважно стежити за розвитком подій, запобігати тому, щоб вони набу­ли небажаного спрямування і вийшли з-під контролю.

Досить делікатне питання - коли і як коригувати неправильні ДІЇ, перенести розгляд на пізніше чи робити зауваження негайно? З позиції загальної теорії управління питання вирішується однозначно — допущена помилка повинна бути виправлена негайно, щоб не допускати її закріплення. Аналіз допущених помилок необхідно здій­снювати відразу після закінчення виховного заходу, поки свіжі в пам'яті недавні події, але в деяких випадках його варто перенести на пізніше

Непомітно для дітей фіксуйте все, що відбувається. На випадко­ві відхилення, затримки реагуйте спокійно, стримано. Пам'ятайте, що реальне життя не можна вкласти в плани, потрібно бути постійно готовим до несподіванок.

На завершальному етапі виховної справи підводять підсумки. Це може бути колективне обговорення або індивідуальний педагогіч­ний аналіз. Мета – розкрити причини успіхів і невдач.

Варто дотримуватись апробованої схеми аналізу виховної спра­ви, послідовно відповідаючи на питання:

1) чи всі позиції підготовки і проведення виховного заходу знайшли відображення в плані;

2) чи відповідав зміст програми поставленій меті;

3) чи відповідав меті, завданням і вимогам рівень організації;

4) чи всі заплановані заходи (моменти) в достатній мірі були за­безпечені відповідними ресурсами;

5) які фрагменти, частини виховного заходу були більш ефекти­вні, чому;

6) чи витриманий виховний захід у часі;

7) хто і чому порушував терміни;

8) чи виховний захід становив собою певну систему, чи це був набір мало пов'язаних між собою фрагментів і частин;

9) чи був ефект новизни;

10) чи відповідало емоційне забарвлення виховного заходу його задуму;

11) чи задовольняла учнів якість виховної справи, їхнє ставлен­ня до неї, над якими питаннями змушувала задуматися учнів виховна справа;

12) якої оцінки заслуговує кожен учасник виховного заходу;

13) як поводили себе учні;

14) чому виникли випадки негативної реакції частини учнів на ті або інші педагогічні дії;

15) від чого необхідно відмовитися і що нового слід внести в на­ступний виховний захід.

Аналізуючи, необхідно встановлювати зв'язки між явищами, шукати залежності, найефективніші форми взаємодії, знаходити при­чини і наслідки. [29. - Кн. 2,155].

• 2015 Січень
• 2015 Лютий
• 2015 Березень
• 2015 Квітень
• 2015 Травень
• 2015 Червень
• 2015 Серпень
• 2015 Вересень
• 2015 Жовтень
• 2015 Листопад
• 2015 Грудень
• 2016 Січень
• 2016 Лютий
• 2016 Березень
• 2016 Квітень
• 2016 Травень
• 2016 Серпень
• 2016 Вересень
• 2016 Жовтень
• 2016 Листопад
• 2016 Грудень
• 2017 Січень
• 2017 Лютий
• 2017 Березень
• 2017 Квітень
• 2017 Травень
• 2017 Червень
• 2017 Серпень
• 2017 Вересень
• 2017 Жовтень