Виступ заступника директора на засіданні МО гуманітарного циклу
Дослідницькі завдання (доповідь, наукова стаття, науковий звіт, реферат, монографія), проекти,конкурси, конференції, наукові читання, моделювання, творчі завдання, цікавинки на уроках та в позакласній діяльності.
Уже в початковій школі можна бачити учнів, яких не задовольняє робота зі шкільним підручником, їм нецікаво на уроці, вони читають спеціальну літературу, шукають відповіді на свої запитання в різних галузях знань. Тому так важливо виявити всіх, хто цікавиться знаннями з різних галузей науки і техніки, допомогти їм втілити в життя плани й надії, якомога повніше розкрити свої здібності.
Під час проектної діяльності учні навчаються:
*планувати свою роботу;
*використовувати багато джерел інформації;
*самостійно відбирати і накопичувати матеріал;
*аналізувати факти;
*аргументувати думки;
*приймати рішення;
*встановлювати соціальні контакти, розподіляти обов»язки, взаємодіяти один з одним;
*презентувати створене перед аудиторією;
*оцінювати себе та інших.
Учні повинні вміти:
*формулювати проблеми досліджень і обирати найоптимальніші варіанти їх вирішень;
*складати план досліджень;
*обирати напрям інформаційного пошуку і здійснювати його;
*володіти прийомами ефективного запам»ятовування;
*оформляти роботу відповідно до вимог;
*складати тези до роботи;
*складати композицію виступу.
Порядок та проведення інтерв»ю
1.Визначте мету і завдання інтерв»ю (бесіди).
2.Чітко визначте предмет розмови.
3.Ознайомтеся з доступною інформацією, що стосується предмета інтерв»ю.
4.Складіть перелік запитань, стежачи, щоб вони були коректними, стосувалися предмета інтерв»ю та відповідали його меті й завданням.
5.Особисто або телефоном домовтеся про зустріч. При цьому:
*представтеся і поясніть мету інтерв»ю;
*отримайте згоду на проведення інтерв»ю;
*ознайомте респондента із запитаннями;
*домовтеся про місце і час проведення інтерв»ю.
6.Проведіть інтерв»ю у вигляді вільної бесіди за означеною темою або у вигляді відповідей на поставлені запитання.
Орієнтовний тематичний план занять
в процесі науково-пошукової діяльності
1.Вибір теми, вступна бесіда.
2.Складання бібліографічного списку. Робота з каталогами.
3.Дослідження спеціальної літератури.
4.Екскурсії до музеїв, пам»ятних місць.
5.Робота у фондах та архівах.
6.Систематизація та викладення матеріалу дослідження.
7.Консультації наукових співробітників.
8.Технічне оформлення роботи.
9.Участь у конкурсі-захисті.
10.Масова робота серед учнів з ознайомлення з матеріалами дослідження (лекції, доповіді тощо).
Уроки-семінари, методика «занурення», вивчення матеріалу укрупненими дидактичними одиницями
(розгорнуті бесіди, доповіді реферати, творчі письмові роботи, коментоване читання, розв»язування вправ, задач, диспут, конференція)
Семінаріум від лат. – розсадник, розсадник знань у даному випадку:
-самостійне вивчення учнями програмового матеріалу;
-обговорення на уроці результатів пізнавальної діяльності учнів.
Підготовка: пам»ятки «Як конспектувати першоджерела», «Як готуватися до виступу», «Як готуватися до семінару» (план, тези, конспекти).
Система уроків виглядає так:
1.Урок цілісного ознайомлення учнів з матеріалом теми, розбір теми з метою створення конспекту.
2.Урок фронтального опрацювання блоків конспекту (робота з підручником, додатковою літературою).
3.З метою індивідуального опрацювання навчального матеріалу проводиться урок письмового відтворення конспекту, виконання тренувальних вправ.
4.Урок письмової диференційованої роботи, виконання учнями завдань рівнів А (виконання стандартних завдань, репродуктивний рівень); В. (використання здобутих знань у нових ситуаціях, забезпечення частково творчого рівня); С, які вони обирають самостійно.
5.Урок-семінар, який поєднує теоретичну і практичну частини і спрямований на розвиток різних рівнів мислення: аналіз, синтез, творчість.
6.Нестандартний урок узагальнення і систематизації знань, на якому організовується робота у парах змінного складу з використанням різних методів виконання завдань, рецензування відповідей, завдань, запропонованих іншими учнями.
7.Урок-залік з метою здійснення контролю за якістю засвоєння учнями теми.
Урок-залік (поточний, тематичний, залік-практикум, диференційований залік, залік-екстерн), у формі екзамену, громадського огляду знань, аукціону, розв»язування кросвордів.
Діагностика рівня засвоєння знань і умінь. Високий бал виставляється лише у випадку, коли учень впорався з усіма завданнями. Для підвищення балу учень перездає матеріал теми, причому може відповідати лише на ті запитання, на які він не знав відповіді.
Урок-конференція
(лат. збирати разом)
Учні поглиблено вивчають матеріал, працюють з додатковою літературою, формують власну точку зору. Саме розходження в оцінках різними учнями одних і тих самих фактів спонукає учасників до дискусії, диспуту і, як результат, до осмисленого і більш глибокого засвоєння висновків та узагальнень.
Підбиття підсумків (РЕФЛЕКСІЯ уроку – здатність людини до самопізнання, вміння аналізувати свої власні дії, вчинки, мотиви й зіставляти їх із суспільно значущими цінностями, а також діями та вчинками інших людей.)
Функції:
*прояснити зміст опрацьованого;
*порівняти реальні результати з очікуваними;
*проаналізувати, чому відбулося так чи інакше;
*зробити висновки;
*закріпити чи відкоригувати засвоєння;
*намітити нові теми для обмірковування;
*встановити зв»язок між тим, що вже відомо, і тим, що потрібно засвоїти, навчитись у майбутньому;
*скласти план подальших дій.
Мета: згадати, виявити й усвідомити основні компоненти діяльності – її зміст, тип, способи, проблеми, шляхи їх вирішення, отримані результати тощо.
Методика проведення рефлексії на уроці містить такі етапи:
1.Зупинка дорефлексійної діяльності. Будь-яка попередня діяльність має бути завершена чи призупинена. Якщо виникли труднощі в розв»язанні проблеми, то після рефлексії її розв»язання може бути продовжене.
2.Відновлення послідовності виконаних дій. Усно чи письмово відтворюється все, що зроблено, в тому числі і те, що на перший погляд здається дріб»язковим.
3.Вивчення відтвореної послідовності дій з точки зору її ефективності, проодуктивностів, відповідності до поставлених завдань тощо. Параметри для аналізу ре флексійного матеріалу добираються із запропонованих учителем.
4.Виявлення і формулювання результатів рефлексії. Таких результатів може бути виявлено кілька видів:
*предметна продукція діяльності – ідеї, пропозиції, закономірності, відповіді на запитання тощо;
*способи, які використовувались чи створювались у ході діяльності;
*гіпотези щодо майбутньої діяльності.
5.Перевірка гіпотез у наступній діяльності.
Рефлексія не повинна бути лише вербальною – це можуть бути малюнки, схеми, графіки тощо.
Рефлексія тісно пов»язана з іншою важливою для технологічного уроку дією – постановкою мети. Формулювання учнем мети свого навчання передбачає її досягнення і наступну рефлексію -= усвідомлення способів досягнення. У цьому випадку рефлексія – не лише підсумок, а й старт для нової освітньої діяльності і її нової мети.
Можлива рефлексія стосовно самої рефлексії, спрямована на вдосконалення процесу самопізнання.
Ключовою функцією підсумків буде повернення до результатів навчання і можливість переконатися, що учні їх досягли.
Стадії підсумкового етапу уроку:
*встановлення фактів (що відбулося?);
*аналіз причин (чому це відбулося?);
*планування дій (що нам робити далі?).
Технологія проведення підсумкового етапу
На першій стадії:
*Використовуйте відкриті запитання: як? чому? що?
*Виражайте почуття.
*Наполягайте на описовому, а не оцінному характері коментарів.
*Говоріть про зроблене, а не про те, що могло бути зроблене.
На другій стадії:
*Запитуйте про причини: чому? чк? хто?
*Вникніть у відповіді. Чому цього немає? Що було б, якби…?
*Шукайте альтернативні теорії. Чи є інша можливість?
*Доберіть інші приклади. Де ще відбувалось щось подібне?
*Наведіть думки незалежних експертів.
На третій стадії:
*Домагайтеся, щоб учні взяли на себе зобов»язання щодо подальших дій.
Виступ заступника директора на засіданні МО гуманітарного циклу
Гуманістичне виховання дітей на уроках гуманітарного циклу
Аналіз сучасного стану та досвіду зарубіжної практики гуманізації соціального середовища і виховання дозволив виділити ті інтеграційні тенденції в системі педагогічної освіти, що сприяють формуванню у вчителя гуманістично спрямованих професійних якостей, які в багатьох розвинених країнах є не просто актуальними, а й обов’язковими, але для українського вчителя ще залишаються не дуже звичними, наприклад, безумовне визнання права дитини на невтручання педагога в її недеструктивну поведінку або відпочинок, повага до її права на власну точку зору і навіть на помилку, права бути не такою, як інші тощо.
Вивчення зарубіжного досвіду гуманізації освіти та виховання має стати невід’ємною частиною професійної підготовки вчителя. Дослідження показало, що в ході вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду гуманізації виховного впливу на дитину майбутні вчителі здобувають ще й навички толерантного ставлення до незвичного, вчаться не лише критикувати чуже (далеко не все із зарубіжного досвіду заслуговує на запозичення), а й бачити елементи позитивного в тому, що видається, на перший погляд, недоречним.
Аналіз роздумів видатних мислителів минулого та класиків педагогіки над проблемою мети виховання став підґрунтям для висновку, що всебічний розвиток особистості – не самоціль виховання, а лише дієвий засіб для того, щоб зробити людину більш щасливою і здатною робити щасливими інших людей, готовою не до споживання забезпеченого кимсь щастя, а створювати його своїми руками. Кінцевим результатом гуманістичного виховання, його метою, має бути щаслива людина, тобто вільна добропорядна особистість з розвиненими задатками, почуттям власної гідності та національною самосвідомістю, впевнена в своїх можливостях повноцінно жити й самореалізовуватися в громадянському суспільстві за рахунок власної праці.
З перетворенням України на самостійну суверену державу, появу нових соціально-економічних умов життя та діяльності людей, одним із актуальних завдань, визначених Національною доктриною розвитку освіти в Україні ХХІ ст., має стати відтворення інтелектуального потенціалу суспільства, формування високої національної свідомості кожного громадянина України.
На сучасному етапі розвитку освіти виникла потреба у визначенні гуманістичних орієнтирів, спрямованих на виховання відкритої, відповідальної особистості, готової до особистого спілкування з оточуючим її соціальним середовищем. Усвідомлення необхідності гуманістичного виховання учнів у загальноосвітніх школах зумовлено принципами сучасної освіти в Україні - її гуманізацією та гуманітарізацією, пріоритетом загальнолюдських цінностей. Це положення стосується, зокрема, учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів.
Визнано, що погіршення соціально-економічних умов життя народу України негативно відбилося на вихованні дітей із неповних сімей, а також дітей-сиріт, які потребують соціального захисту. У державній програмі „Діти України” зазначається, що таких дітей близько 90 тисяч. Зростає число шкіл-інтернатів, у яких навчається значна кількість дітей позбавлених сімейного тепла. Таких дітей відносять до важких, які мають труднощі у спілкуванні з дорослими і однолітками. Досить часто їх необґрунтовано і помилково відносять до дітей з тимчасовою затримкою психічного розвитку.
Між тим саме відсутність гуманістичного ставлення до них з боку дорослих уповільнює темп інтелектуального розвитку і загострює проблему навчання і виховання таких дітей.
Гуманістичне виховання школярів завжди було предметом наукового інтересу педагогів та психологів Ш.Амонашвілі, Г.Балла, І.Беха, Ю.Гільбуха, С.Гончаренко, Р.Гурової, М.Гусєва, Г.Жирської, Л.Зюбіна, О.Іонової, А.Каташова, Б. Коротяєва, Ю.Мальованого, Н.Миропольскої, В.Носкова, В.Пікельної, Е.Постовойтова, О.Сухомлинської, С. Шаргородської, Г.Шевченко та ін. Наукові і практичні дослідження довели, що гуманістичне виховання вільної особистості школярів потребує: формування в учнів довіри до друзів і дорослих, з якими вони спілкуються; переконання, що кожний з них спроможний реалізувати свої власні здібності у житті і почувати себе гідною людиною; необхідності створення таких умов навчання і виховання в школах (зокрема в школах-інтернатах), за якими б успішно здійснювався особистісно орієнтовний підхід до кожного учня.
Значна увага науковців приділяється змісту гуманістичного виховання учнів, але організація цього процесу в школах має свої особливості.
Питанням гуманістичного виховання школярів у загальноосвітніх школах-інтернатах приділяли особливу увагу вчені В.Галузинський, М.Дарманський, О.Дорожкіна, І.Єрмаков, Г.Несен, Л.Канішевська,
Б.Кобзарь, В.Покась та ін. В.Бондарь, Т.Землянухіна, М.Лісіна, В.Мачихіна, Н.Огренич, О.Прихожан та ін. висвітили шляхи педагогічної допомоги учням цих закладів.
Ю.Гапов, Л.Герасименко, В.Киричук, Л.Куренда, Р.Науменко, С.Стефанюк, Т.Сущенко, Т.Шатохіна, В.Яковенко особливу увагу приділили окремим аспектам позаурочної роботи зі школярами в системі гуманістичного виховання підлітків.
В останніх дослідженнях “гуманність” розглядається як повага до людей, до особистості зокрема, піклування про її добробут, співчуття до її незгод у житті, доброзичливість. Гуманність є однією з важливих загальнолюдських позитивних рис особистості, без сформованості якої не може бути й мови про розвиток більш складних громадських якостей, притаманних випускникам вузів. Ми дотримуємося сучасного розуміння терміна “гуманність” як системи поглядів і переконань, що стверджує високе звання людини, її цінності як особистості, котра має право на волю, щастя, розвиток своїх задатків і перетворення їх у стійкі здібності.
Взірцем гуманістичної виховної системи (ідея ціннісного ставлення до людини) в Україні стала Павлиська школа, директором якої був знаний у всьому світі педагог-гуманіст В.О.Сухомлинський.
Сьогодні вся прогресивна педагогічна громадськість шукає баланс між авторитарною й гуманістичною педагогікою, між завданням школи щодо оптимального розвитку дітей і потребами соціального розвитку суспільства, розумним примусом і свободою, автономією особистості та її відповідальністю, між розумовим і емоційним розвитком дитини, її самовираженням і необхідною сумою знань.
Гуманістичну виховну систему школи характеризують єдність дій і широкі комунікації між усіма її структурними елементами та зовнішнім соціальним середовищем. Така система гарантує відсутність будь-якого тиску і насильства над дитиною. Перебування в школі має не принижувати, «урізати», а збагачувати дитинство. Тут не повинно бути ніяких конфліктів між учителем і учнем. Партнерство, демократичний стиль і норми гуманних стосунків розглядаються як органічна складова виховної системи. Гуманній школі притаманні оптимістичний настрій, загальна атмосфера радості, взаємодопомоги, терпимості, людяності.
Умовами формування гуманістичних цінностей є розширення знань про:
- гуманістичні риси особистості і людину як найвищу цінність;
- розвиток інтересу до феномена самої людини, її міжнаціонально-культурної діяльності з метою реалізації принципу гуманізму;
- розвиток емоційної сприйнятливості, уміння співпереживати та співчувати людям, розуміти інших, поважати їхню гідність;
- реалізація потреби в емоційному контакті;
- системний підхід до вироблення навичок гуманної поведінки.
Досягти ефективності у вихованні в учнів гуманістичних якостей можна за умови, що виховна система матиме певну структуру. А її компонентами повинні виступати:
- Вихідна концепція, тобто сукупність ідей, діяльність, які забезпечують її реалізацію;
- Суб»єкти діяльності, що її організовують і беруть у ній участь;
- Управління, яке сприяє інтеграції усіх компонентів у єдине ціле, а також інноваційний режим розвитку.
Виховна система – феномен, який постійно перебуває в русі. Чим вона розвиненіша, тим більшою мірою її цілісність ґрунтується на спільній діяльності дітей і дорослих, на єдності їхніх інтересів, тим більш незалежною вона може бути від зовнішнього середовища. А головною метою такої системи є особистість людини, що розвивається, набуття нею гуманістичних цінностей, які є запорукою майбутнього цивілізаційного становлення.
| 
