Субота, 08.05.2021, 21:31
Методичний кабінет Згурівського НВК
zgurivkanvk@gmail.com, nvkzgurivka@gmail.com 





Головна | Реєстрація | Вхід |Сайт НВК|Досягнення учнів|Музей|Географія материків|Цікава географія|Фотоальбоми| f | Вітаю Вас Гість |  
Меню сайту
Професійний ріст
Методика- практика
Педагогіка співпра
Атестація
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Сучасні вимоги до уроку

Урок є типовим "вузлом", у якому поєднуються та реалізуються як ідеї фундаментального, так і методи та прийоми прикладного рівнів педагогіки. Тут зустрічаються і зливаються оптимальні рекомендації теорії й завдання та можливості фахових методик.

1. Сучасний урок з будь-якого предмета повинен бути особистісно зорієнтованим (І. Бех та ін.). Це означає, що, готуючи його, вчитель мусить найперше бачити не програму чи підручник, які треба правдами чи неправдами "пройти", не власну діяльність на майбутньому уроці, а реальних дітей з індивідуальними, лише їм притаманними можливостями, своїми найближчими і далекосяжними цілями. Тому й різні запити до уроку. Перший обов'язок учителя — задовольнити саме ці запити та вимоги. Звідси — відмова від "валу", від домінування фронтальних форм роботи в класі, від однакових для всіх навчальних завдань. Водночас він повинен виробити в собі як професійну якість толерантне ставлення до можливостей кожної дитини.

2. Готуючись до уроку, вчитель покликаний постійно, на кожному етапі забезпечувати реалізацію триєдиної мети — навчання, розвитку і виховання, І навряд чи варто її формулювати як три окремі завдання при визначенні мети уроку. Бо кожен урок (і постійно) повинен ці три фундаментальні завдання вирішувати — не інакше як у єдності процесу едукації. Крізь призму такого розуміння (триєдності мети) урок повинен і будуватися — "цеглинка до цеглинки", — і оцінюватися.

3. Як зміст навчання на уроці, так і вся конкретна діяльність учителя та учнів повинні забезпечувати стан рівноваги (гармонії) усіх підсистем життєдіяльності дитини: працю душі (участь почуттів, далекосяжні наміри, високі помисли, моральні вчинки тощо); належний рівень психічної напруги (участь розуму, волі, прагнень тощо); можливість спілкування учителя та дітей (з ним і між собою); нормальний фізичний стан і нормальну фізичну поведінку, зокрема, зведення до мінімуму дуже шкідливого для здоров'я "тихосидіння" (див. розділ 12). Організація уроку повинна апелювати до внутрішніх потенцій дитини і бодай приблизно забезпечувати природовідповідний спосіб життя дитини, домінування почуття оптимізму, гуманізму, толерантності.

4. Повноцінна самостійна праця учнів на уроці можлива лише за умов повної відсутності страху, коли дитина не боїться здійснювати вчинок, аби не зробити помилку, за яку вчитель покарає її поганою оцінкою. Лише вдале технологічне вирішення організації самостійної роботи учнів забезпечить їм такий стан свободи, почуття відповідальності й партнерства щодо вчителя. Зрозуміло, що любов до дітей та гуманізм взагалі відіграють тут велику роль, але далеко не завжди вирішують проблему глибинно.

5. Принцип "золотої середини" оберігає урок від крайнощів у всіх його виявах. Навіть вимога перенесення акценту на самостійну діяльність учнів не повинна перебільшуватися, а лише забезпечувати досягнення певної рівноваги цієї діяльності з фронтальними прийомами, які застосовує вчитель. Так само вимога лібералізації в навчанні та вихованні означає лише подолання авторитаризму зі збереженням при цьому об'єктивного керівництва процесами і т. ін.

6. Структурною нормою сучасного уроку є навчальна задача, бо лише за її допомогою можна вирішити як проблеми навчання, розвитку та виховання, так і завдання індивідуалізації та ще багато інших важливих завдань. Побудова уроку, таким чином, передбачає трансформацію колись засвоєних учителем знань в фаху в ланцюг задач різного рівня, призначених для дітей з різними можливостями. До вирішення такого завдання майбутнього вчителя в педагогічному навчальному закладі мало б спрямувати засвоєння ним педагогічних технологій.

7. Принцип урахування етнопсихологічних особливостей дитини стосується найперше виховання. Але і в процесі едукації, що також дотична до нього, відповідні завдання повинні бути в полі зору вчителя. Впевненість у собі, цілеспрямованість, воля та інші подібні якості формуються не лише поза школою, але й щоденно на кожному уроці.

Зрозуміло, що під час побудови сучасного уроку враховуються й всі інші (традиційні) принципи — в тій частині, в якій вони не суперечать новому соціальному замовленню, і постільки, оскільки інформація та її засвоєння стосуються і сучасного уроку. Бо не можуть, наприклад, втрачати значення розумні й незаперечні вимоги науковості, систематичності, зв'язку з життям, природовідповідності, унаочнення тощо пропонованої інформації.

Отже, всі викладені вище вимоги до уроку мають теоретичний характер. Фахові методики (фахові педагогічні технології) покликані втілити їх у конкретні рекомендації з орієнтацією на конкретні навчальні предмети.

 

Позаурочні форми навчання

Найбільш поширеною формою навчальної роботи в позаурочний час є виконання школярами домашнього завдання. Воно стосується практично всіх учнів, і вони мають з ним справу постійно. З огляду на це вчитель повинен дуже ретельно і обережно ставитися до підготовки цих завдань.

В історії нашої школи доцільність таких форм навчання іноді піддавалась сумніву. Зокрема, К. Ушинський доброю ознакою навчання вважав відсутність домашніх завдань (Ушинський К., 1954, т. 2, с. 61) бо, на його думку, вони є часто звалюванням на плечі дітей того, що не осягнуте на уроці через педагогічну невправність учителя (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 167). Домашніх завдань не давали в колишньому СРСР у перші роки після революції, але це дуже негативно позначалось на наслідках навчання. Г. Ващенко категорично наполягав на доцільності домашніх завдань, але, на його думку, в процесі їх виконання учні повинні не стільки щось заучувати, як розвивати свої здібності до самостійної праці, дослідницькі й винахідницькі нахили, вміння користуватися іншими (додатковими) джерелами, самостійно читати художні твори, робити якісь замальовки з книжки, копіювати схеми тощо (Ващенко Г. — 2, 1997, с. 386—389). Сьогодні практично всюди домашні завдання учням пропонуються, але, як підказує досвід, у їх підготовці доцільно дотримуватися певних вимог.

По-перше, питома вага такої роботи учнів за існуючих тепер умов перевантаження інформацією повинна бути мінімальною. Практика, коли вчитель намагається перекласти на домашню роботу все те, що не зумів зробити на уроці, підлягає осуду. Навіть норми часу, які рекомендуються і які начебто мали це регулювати (від одної години в першому класі — до чотирьох годин у старших класах), не можуть вважатися обґрунтованими, бо різні діти на виконання одного і того ж завдання витрачають різну кількість часу.

По-друге, найбільший дидактичний і виховний сенс мають завдання конкретні (письмові вправи, малювання і графічні роботи, вивчення напам'ять тощо). Вони зобов'язують, вимагають вдумливого ставлення з боку учнів, добре піддаються контролю. Усні завдання виконуються, як правило, поверхнево, іноді взагалі не виконуються; вчителеві важко таке з'ясувати, а це веде до формування в окремих учнів звички лукавити.

По-третє, домашні завдання повинні бути пов'язані з тим, що робиться на уроці, фактично слугувати його продовженню. Але відповідні завдання і вправи повинні бути значно легшими, ніж ті, що виконувалися в класі під керівництвом учителя.

По-четверте, домашні завдання потребують глибокої та добре продуманої диференціації — з таким розрахунком, щоб жоден учень не відчував своєї неспроможності їх виконати. Якщо вчитель володіє добре побудованим апаратом вправ, то він може запропонувати учням самим обрати домашнє завдання (навчальну задачу). Великою помилкою вчителя є давати всім учням одну вправу, а надто — важку. Це зумовить "списування".

По-п'яте, домашню роботу учнів учитель постійно тримає в полі зору, але у випадку її невиконання не вдається до "крайніх заходів", бо в цьому винна не завжди лише дитина. Страх бути покараною спонукає до брехні. Доброю формою контролю домашніх завдань є взаємоконтроль, коли учні перевіряють вирішення навчальних задач один в одного (див. розділ 13).

По-шосте, домашні завдання слід давати не в кінці уроку, і тим більше не наш вид кору ч (після дзвінка), а на початку або в процесі заняття, щоб учні могли заздалегідь враховувати потребу його виконання вдома.

Зрозуміло, що зміст домашньої роботи учнів визначається також природою навчального предмета, і систему вправ та рекомендацій до них розробляє відповідна фахова методика.

 

Предметні гуртки

Вони покликані задовольнити потреби тих дітей, які виявляють помітне зацікавлення якоюсь дисципліною та сприяють поглибленню їх компетенції в ньому. Успіх таких гуртків часто залежить від того, наскільки вчитель віддано ставиться до свого предмета і не вбачає у відповідному гуртку лише нав'язане додаткове доручення дирекції. Організація, планування та проведення гурткової роботи детальніше трактується фаховими методиками.

Семінари та диспути

Вони орієнтовані на обговорення учнями певної проблеми і на висловлювання кожним із них власної думки. До свого виступу учень може самостійно підготуватися, вибрати форму (усну чи з опорою на текст), скласти тези чи конспект. Предметом диспуту може бути прочитана учнями цікава книжка чи якась суспільна подія. Розмова може вестись у річищі одного предмета або мати міжпредметний характер. У педагогіці є спроба детальніше трактувати різні підвиди таких занять (Фіцула М., 2000, с. 176—182). Успіх цієї роботи залежить не лише від вибору предмета, але й від уміння вчителя організувати розмову, дати простір для ініціативи дітей.

Факультативні заняття

У нашій сучасній системі освіти вони е паростком реалізації фундаментальної ідеї вибору предмета. Діти записуються на них добровільно, керуючись власними нахилами та інтересами. Ці заняття забезпечують поглиблення компетенції в межах окремих предметів, іноді — вивчення додаткових дисциплін. Сьогодні, зокрема, популярними стають інформатика, іноземна мова, українознавство тощо. Досягнення учнів у процесі факультативних занять підлягають оцінюванню, і запис про відповідний предмет вноситься до атестата.

Екскурсії

є однією з форм позакласної діяльності, але за певних умов можуть виконувати і конкретну функцію в межах вивчення певного предмета (ботанічні, краєзнавчі екскурсії тощо). Такі форми навчання ретельно плануються (вибір об'єкта, мета, план, завдання учням, техніка безпеки тощо), а після проведення — завершуються обговоренням.

Практикум

це форма навчання, яка, як правило, передбачає самостійне виконання практичних та лабораторних робіт з певного предмета, самостійну роботу з технічними засобами (магнітофони та комп'ютери у навчанні різних предметів тощо), у лабораторіях, на дослідних ділянках, у майстернях чи студіях. Практикуми можуть проводитися групами, що працюють певний визначений час за складеним графіком, після чого учні звітують про виконану роботу.

Додаткові заняття та консультації

мають епізодичний характер і покликані допомагати учням, які готуються до іспиту, або тим з них, які з певних причин мають прогалини у засвоєнні предмета.

 

 

Урок як форма організації навчання

Основним підходом до організації системи навчання в сучасній школі залишається класно-урочна система, за якої провідною формою організації навчальної роботи є урок.

У дидактиці під уроком розуміють основну одиницю освітнього процесу, чітко обмежену часовими рамками (45 хвилин), планом роботи та складом учнів (класом). Стосовно процесу навчання урок відіграє інтегруючу роль, оскільки відображає та поєднує такі його компоненти, як мета, зміст, методи, засоби навчання, взаємодія вчителя та учнів.

Незважаючи на широке визнання в світі, класно-урочна система має багато недоліків. Найістотнішими з них є: орієнтованість на середнього учня; часто висока складність навчання для слабких учнів як за рахунок темпу, так і змісту навчання;неможливість повної реалізації в навчальному процесі індивідуальних особливостей учнів. Тому у XX столітті до уроку долучились такі форми, як консультації, заліки, семінари, практичні заняття тощо

В історії педагогіки було розроблено й апробовано такі варіанти класно-урочної форми, як бел ланкастерська система взаємного навчання[20;196], батовська система[10;75], маннгеймська систем[20;62], лабораторна система (Дальтон-план). За радянських часів в Україні значна увага приділялась розробці нових типів уроку, вдосконаленню його структури та основних елементів такої структури.

Водночас слід зазначити, що навчання – це підготовка молодої людини до життя і громадської активності в громадянському суспільстві і демократичній правовій державі на заняттях з будь-якого предмета шкільної програми. Це вимагає активізації навчальних можливостей учня замість переказування абстрактної, “готової“ інформації, відірваного від їхнього життя і суспільного досвіду. Уроки також повинні надати учням основні пізнавальні і громадянські вміння, а також навички і зразки поведінки.

Уроки мають захоплювати учнів, будити в них інтерес та мотивацію, навчати самостійному мисленню та діям. Ефективність і сила впливу на емоції і свідомість учнів значною мірою залежить від умінь та стилю роботи конкретного вчителя.

Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроків. Як правило, структура таких занять складається з п'яти елементів:

а) мотивація

б) оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів

в) надання необхідної інформації

г) інтерактивна вправа – центральна частина заняття

д) підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Розглянемо кожен цей елемент грунтовніше, аналізуючи методику його відтворення в рамках уроків з різних дисциплін.

Мотивація

Мета цього етапу – сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Мотивація є своєрідною психологічною паузою, яка дає можливість учням насамперед усвідомити, що вони зараз почнуть вивчати інший (після попереднього уроку) предмет, що перед ними інший учитель і зовсім інші завдання. Суб'єкт навчання має бути налаштований на ефективний процес пізнання, мати в ньому особисту, власну зацікавленість. Усвідомлювати, що й навіщо він зараз робитиме. Без виникнення цих внутрішніх підвалин: мотивації учнів і мотивації навчальної діяльності – не може бути ефективного пізнання.

З цією метою можуть бути використані прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають у дітей здивування, подив, інтерес до змісту знань та процесу їх отримання, підкреслюють парадоксальність явищ та подій. Це може бути і коротка розповідь учителя, і бесіда, і демонстрування наочності, й нескладна інтерактивна технологія (“мозковий штурм“, “мікрофон“ тощо).

Оголошення, представлення теми та очікування навчальних результатів

Мета – забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти на уроці і чого від них чекає вчитель. Часто буває доцільно долучити до визначення очікуваних результатів всіх учнів.

Щоб визначити для себе майбутні результати уроку, учні інколи мають озвучити своє особисте ставлення до способів навчання та спланувати свої дії із засвоєння та застосування знань, передбачених темою. Без чіткого визначення й усвідомлення учнями результатів їхньої пізнавальної діяльності на уроках з використанням інтерактивних технологій, учні можуть сприйняти навчальний процес як ігру не пов'язану з навчальним предметом.

Формулювання результатів інтерактивного уроку для сприяння успішному навчанню має відповідати таким вимогам:

- висвітлювати результати діяльності на уроці учнів, а не вчителя.

- щоб було зрозуміло, як можна виміряти такі результати, коли вони будуть досягнуті, наприклад: якщо після Вашого уроку учні вмітимуть “пояснювати суть явища та наводити приклади подібних явищ“ – це легко перевірити і виміряти в оціночних балах, враховуючи, наприклад, точність і повноту пояснення і кількість прикладів, що наведено

- бути коротким, ясним і абсолютно зрозумілим і для учнів, і для самого вчителя, і для батьків учнів, і для інших вчителів Ваш урок з огляду на те, чи досягне він очікуваних результатів.

Надання необхідної інформації

Мета цього елементу, етапу уроку - дати учням достатньо інформації для того, щоб на її основі виконувати практичні завдання, але за мінімально короткий час. Це може бути міні-лекція, читання роздаткового матеріалу, виконання домашнього завдання, опанування інформацією за допомогою технічних засобів навчання або наочності. Для економії часу на уроці для досягнення особливого ефекту уроку можна подавати інформацію для попереднього домашнього вивчення. а самому уроці вчитель може ще раз звернути на неї увагу, особливо на практичні поради, якщо необхідно прокоментувати терміни або організувати невеличке опитування. Ця частина уроку займає близько 10-15% часу.

Інтерактивна вправа - центральна частина навчання

Її метою є засвоєння навчального матеріалу, досягнення результатів уроку. Інтерактивна частина уроку має займати близько 50-60 % часу на уроці. Обов'язковими є такі послідовність та регламент проведення інтерактивної вправи:

- Інструктування – вчитель розповідає учасникам про мету вправи, правила, послідовність дій і кількість часу на виконання завдання, запитує, чи все зрозуміло учасникам (2-3 хв.).

- Об'єднання в групи і (або) розподіл ролей (1-2 хв.).

- Виконання завдання. при якому учитель виступає як організатор, помічник, учасник дискусії, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи і навчання у співпраці один з одним (5-15 хв.).

- Презентація результатів виконання вправи (3-15 хв.).

- Рефлексія результатів учнями: усвідомлення отриманих результатів, що досягається шляхом їх спеціального колективного обговорення або за допомогою інших прийомів (5-15 хв.). Рефлексія є природним невід'ємним і НАЙВАЖЛИВІШИМ компонентом інтерактивного навчання на уроці.

Вона дає можливість учням і вчителю:

- усвідомити, чого вони навчились

- оцінити власний рівень розуміння та засвоєння навчального матеріалу і спланувати чіткі реальні кроки його подальшого опрацювання

- порівняти своє сприйняття з думками, поглядами, почуттями інших й інколи скоригувати певні позиції

- як постійний елемент навчання привчати людину рефлексувати в реальному житті, усвідомлюючи свої дії та прогнозуючи подальші кроки

- учителям побачити реакцію учнів на навчання та вносити необхідні корективи.

Рефлексія здійснюється в різних формах: у вигляді індивідуальної роботи, роботи в парах, групах, дискусії, письмовій та усній формі.

Рефлексія застосовується після закінчення певного етапу навчання.

Технології рефлексії після окремих вправ, фрагментів уроку

Усне обговорення може проводитись за запитаннями:

- З якою метою ми робили цю вправу? - Які думки вона у нас викликала?

- Чому ви особисто навчились? - Чому б хотіли навчитись у подальшому?

На цьому етапі багато вчителів схильні розслабитися провести, нечітко структуроване обговорення, усі погоджуються , що все було цікаво ( наприклад, рольова гра удалася, вправу виконали просто здорово тощо). , і цим справа закінчується. Учитель йде з почуттям виконаного обов'язку, учні розходяться з почуттям, що спробували щось новеньке.

На жаль, вони не враховували, що підсумки найважливішою частиною інтерактивного уроку. Саме тут прояснюється зміст проробленого, підводяться риски під знаннями, які треба засвоїти і встановлюється зв'язок між тим, що вже відомо, і тим, що знадобиться в майбутньому.

Функції підсумкового етапу уроку:

порівняти реальні результати з очікуваними

- проаналізувати, чому відбувається так чи інакше

- зробити висновки

- закріпити чи відкоригувати засвоєння

- намітити нові теми для обмірковування

- скласти план подальших дій.

Говорячи про підсумки уроку, ми маємо на увазі процес, зворотний до інструктажу.

Методика проведення рефлексії на уроці включає такі етапи:

1. Зупинка дорефлексійної діяльності. Всяка попередня діяльність має бути призупинена. Якщо виникли труднощі в розв'язанні проблеми, то після рефлексії її розв'язання може бути продовжене.

2.Відновлення послідовності виконання дій. Усно чи письмово підтверджується все, що зроблено, в тому числі й те, що на перший погляд здається дріб'язковим.

3. Вивчення відтвореної послідовності дій з точки зору її ефективності, продуктивності, відповідності поставленим завданням тощо. Параметри для аналізу рефлексійного матеріалу вибираються із запропонованих учителем.

4. Виявлення та формулювання результатів рефлексії. Таких результатів може бути виявлено кілька видів:

- предметна продукція діяльності – ідея. пропозиції, закономірності, відповіді на запитання тощо

- способи, що використовувалися чи створювалися в ході діяльності

- гіпотези щодо майбутньої діяльності.

5. Перевірка гіпотез у наступній діяльності.

Рефлексія не повинна бути лише вербальною – це можуть бути малюнки, схеми, графіки тощо.

 

Методоб'єднання
Виховна робота
Накази
Новини
Вхід на сайт
Пошук
Copyright MyCorp © Згурівський НВК, 2014 р.
Створити безкоштовний сайт на uCoz